Верховная Рада Украины: нарушения Конституции. Сборник документов. № 1: Решение КСУ № 20-рп/2010 от 30 сентября 2010 года. № 2: Рішення КСУ № 20-рп/2010 . № 3: 24 февраля 2014 года. Верховная Рада Украины приняла Постановление "О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи". № 4: Постановление Верховной Рады Украины "О реагировании на факты нарушения судьями КСУ присяги судьи". № 5: Постанова Верховної Ради України "Про реагування на факти порушення суддями КСУ присяги судді". № 6: 28 февраля 2014 года. Обращение судей Конституционного Суда Украины к европейским и международным организациям и правозащитным институтам. Другие документы..

Верховная Рада Украины: нарушения Конституции.

Сборник документов

Документ № 1: Решение Конституционного Суда Украины № 20-рп/2010 по делу о соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституции Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV.

Документ № 2: Рішення Конституційного Суду україни № 20-рп/2010.

Документ № 3: 24 февраля 2014 года. Верховная Рада Украины приняла Постановление "О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи". Документ № 4: Постановление Верховной Рады Украины "О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи".

Документ № 5: Постанова Верховної Ради України "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді".

Документ № 6: 28 февраля 2014 года. Обращение судей Конституционного Суда Украины к европейским и международным организациям и правозащитным институтам. (Точное название: Жалоба судей КСУ на Киевскую хунту — Анатолий Краснянский)

Документ № 7.27 февраля 2014 года. Звернення суддів Конституційного Суду України до європейських і міжнародних організацій та правозахисних інституцій.

Документ № 1

30 сентября 2010 года

URL: http://ru.wikisource.org/wiki/Решение_Конституционного_Суда_Украины_от_30.09.2010_№_20-рп

URL: http://www.ccu.gov.ua/doccatalo /document?id=123438 Копия этой страницы была сделана 25 апреля 2014 года. В настоящий момент страница удалена (дата обращения к сайту 28 мая 2017 года).

URL: http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=31922

Решение Конституционного Суда Украины № 20-рп/2010

ИМЕНЕМ УКРАИНЫ

РЕШЕНИЕ

КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА УКРАИНЫ

по делу о соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV по конституционному представлению 252 народных депутатов Украины (дело о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию Украины)

г. Киев
30 сентября 2010 года
№ 20-рп/2010

Дело № 1-45/2010

Конституционный Суд Украины в составе судей:

Головина Анатолия Сергеевича — председательствующего, Баулина Юрия Васильевича, Брынцева Василия Дмитриевича, Вдовиченко Сергея Леонидовича — докладчика, Винокурова Сергея Маркияновича, Гультая Михаила Мирославовича, Запорожца Михаила Петровича, Кампо Владимира Михайловича, Колоса Михаила Ивановича, Лылака Дмитрия Дмитриевича, Маркуш Марии Андреевны, Овчаренко Вячеслава Андреевича, Сергейчука Олега Анатольевича, Стецюка Петра Богдановича, Стрижака Андрея Андреевича, Ткачука Павла Николаевича, Шапталы Натальи Константиновны, Шишкина Виктора Ивановича,

с участием представителей субъекта права на конституционное представление Забарского Владислава Валерьевича, Шпенова Дмитрия Юрьевича — народных депутатов Украины, представителя Верховной Рады Украины Виламовой Натальи Александровны, Представителя Президента Украины в Конституционном Суде Украины Лукаш Елены Леонидовны, Постоянного представителя Кабинета Министров Украины в Конституционном Суде Украины Вознюка Владимира Денисовича

рассмотрел в пленарном заседании дело о соответствии Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV (Ведомости Верховной Рады Украины, 2005 г., № 2, ст. 44) по конституционному представлению 252 народных депутатов Украины.

Поводом к рассмотрению дела в соответствии со статьями 39, 40 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» стало конституционное представление 252 народных депутатов Украины.

Основанием к рассмотрению дела согласно статье 71 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» является утверждение субъекта права на конституционное представление о несоответствии Конституции Украины (неконституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV.

Заслушав судью-докладчика Вдовиченко С. Л., объяснения Забарского В. В., Шпенова Д. Ю., Виламовой Н. А., Лукаш Е. Л., Вознюка В. Д. и исследовав материалы дела, Конституционный Суд Украины

установил:

1. Субъект права на конституционное представление — 252 народных депутата Украины — обратился в Конституционный Суд Украины с ходатайством признать не соответствующим Конституции Украины (неконституционным) Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV (далее — Закон № 2222).

По мнению авторов ходатайства, основанием для признания неконституционным Закона № 2222 в целом является нарушение установленной Конституцией Украины процедуры его рассмотрения и принятия, поскольку соответствующий проект закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 19 сентября 2003 года под регистрационным № 4180 (далее — Законопроект № 4180) с поправками был рассмотрен и принят Верховной Радой Украины как Закон № 2222 без обязательного в таком случае заключения Конституционного Суда Украины о соответствии законопроекта о внесении изменений в Конституцию Украины требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины (статья 159 Основного Закона Украины).

Как утверждают народные депутаты Украины, внесенные таким способом изменения в Конституцию Украины привели к нарушению статьи 1, частей второй, третьей, четвертой статьи 5, статьи 6, части первой статьи 8, части второй статьи 19, пункта 1 части первой статьи 85, статьи 159 Основного Закона Украины.

Субъект права на конституционное представление подчеркивает, что Верховная Рада Украины, принимая Закон № 2222, имела право рассматривать Законопроект № 4180, относительно которого было дано заключение Конституционного Суда Украины, и принимать соответствующий закон о внесении изменений в Конституцию Украины без внесения каких-либо поправок, а в случае их внесения — только после дачи Конституционным Судом Украины заключения о том, что законопроект с внесенными в него поправками соответствует требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины. Народные депутаты Украины отмечают, что по сравнению с Законопроектом № 4180 с внесенными в него поправками, относительно которого Конституционный Суд Украины дал Заключение от 12 октября 2004 года № 2-в/2004, в Законе № 2222 имеются следующие изменения:

«1) в пункте 1 раздела І:
в абзаце первом исключены цифры „120“ из перечня статей Конституции Украины, которые излагаются указанным пунктом в новой редакции;
изменена новая редакция статей 78, 81, 85, 90 Конституции Украины, а именно:
в части первой новой редакции статьи 78 исключены слова „кроме случаев, предусмотренных настоящей Конституцией“;
в части второй новой редакции статьи 78 исключены слова „(кроме должностей членов Кабинета Министров Украины)“;
в пункте 6 части второй и части шестой новой редакции статьи 81 исключены слова „(исключения)“;
в пункте 22 части первой новой редакции статьи 85 слова „Вооруженных Сил Украины, Службы безопасности Украины, иных созданных в соответствии с законами Украины воинских формирований“ заменены словами „Службы безопасности Украины, Вооруженных Сил Украины, иных созданных в соответствии с законами Украины воинских формирований“;
в пункте 26 части первой новой редакции статьи 85 слова „половины состава Конституционного Суду Украины“ заменены словами „трети состава Конституционного Суда Украины“;
новая редакция статьи 90 дополнена новой частью четвертой следующего содержания:
„Полномочия Верховной Рады Украины, избранной на внеочередных выборах, проведенных после досрочного прекращения Президентом Украины полномочий Верховной Рады Украины предыдущего созыва, не могут быть прекращены в течение одного года со дня ее избрания“.
В связи с этим часть четвертая новой редакции статьи 90 (по законопроекту) в новой редакции данной статьи в Законе стала частью пятой;
в части пятой новой редакции статьи 90 (которая в законопроекте была частью четвертой новой редакции статьи 90) слова „последние шесть месяцев срока полномочий Верховной Рады Украины и Президента Украины“ заменены словами „последние шесть месяцев срока полномочий Верховной Рады Украины или Президента Украины“;
также из пункта 1 раздела І Закона исключено изложение в новой редакции статьи 120 Конституции Украины, вместе с тем в Законе появился новый пункт 8 раздела І, которым в новой редакции изложена только часть первая статьи 120 Конституции Украины. При этом из редакции этой части исключены слова „случаев, предусмотренных частью второй данной статьи, а также“, предусмотренная же законопроектом часть вторая новой редакции статьи 120 („Члены Кабинета Министров Украины могут совмещать свою должность с мандатом народного депутата Украины“) вообще исключена;
в пункте 1 раздела І Закона также исключены слова „Раздел VІ. КАБИНЕТ МИНИСТРОВ УКРАИНЫ. ДРУГИЕ ОРГАНЫ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ“;
2) в пункте 4 раздела І Закона новая редакция части четвертой статьи 94 Конституции Украины после слов „безотлагательно официально обнародуется Председателем Верховной Рады Украины“ дополнена словами „и опубликовывается“;
3) пункт 5 раздела І Закона является редакционным объединением положений абзаца первого и подпункта „а“ пункта 5 раздела І законопроекта;
4) в пункте 6 раздела І:
первый абзац пункта 6 редакционно объединил положения абзацев первого, второго и десятого пункта 6 раздела І законопроекта, при этом цифры „8-13“, „15“, „16“ заменены цифрами „8-16“;
исключен абзац „пункт 14 исключить“;
изменена новая редакция пунктов статьи 106 Конституции Украины:
предусмотренная в законопроекте редакция пункта 12 части первой статьи 106 в Законе изложена как пункт 14, при этом слова „представление о назначении Председателя Службы безопасности Украины“ заменены словами „представление о назначении на должность и освобождении от должности Председателя Службы безопасности Украины“;
часть первая дополнена новым пунктом следующего содержания:
„12) назначает на должности и освобождает от должностей половину состава Совета Национального банка Украины“;
в новой редакции пункта 22 части первой слова „половину состава Конституционного Суда Украины“ заменены словами „треть состава Конституционного Суда Украины“;
5) в подпункте „а“ пункта 7 Раздела І изменена редакция пунктов статьи 116 Конституции Украины:
в пункте 92 исключены слова „председателей местных государственных администраций“;
исключены положения о дополнении статьи 116 Конституции Украины пунктом 93 следующего содержания:
„93) назначает на должности и освобождает от должностей половину состава Совета Национального банка Украины“.
Соответственно, и в абзаце первом слова и цифры „пунктами 91, 92 и 93“ заменены словами и цифрами „пунктами 91 и 92“;
6) в Законе исключен пункт 8 раздела І законопроекта, которым части четвертая, восьмая — десятая статьи 118 Конституции Украины излагались в следующей редакции:
„Председатели местных государственных администраций назначаются на должность и освобождаются от должности Кабинетом Министров Украины по представлению Премьер-министра Украины“;
„Решения председателей местных государственных администраций, противоречащие Конституции и законам Украины, иным актам законодательства Украины, могут быть в соответствии с законом отменены Президентом Украины, Кабинетом Министров Украины или председателем местной государственной администрации высшего уровня.
Областной или районный совет может выразить недоверие председателю соответствующей местной государственной администрации, на основании чего Кабинет Министров Украины принимает решение и дает обоснованный ответ.
Если недоверие председателю районной или областной государственной администрации выразили две трети депутатов от состава соответствующего совета, Кабинет Министров Украины принимает решение об отставке председателя соответствующей местной государственной администрации“.
Вместе с тем, как уже отмечалось выше, в пункте 8 раздела І Закона помещена другая норма — изменения к части первой статьи 120 Конституции Украины;
7) в пункте 10 раздела І новая редакция части первой статьи 122 Конституции Украины после слова „Прокуратуру“ дополнена словом „Украины“;
в Законе исключены положения пункта 11 раздела І законопроекта об изложении пункта 2 части пятой статьи 126 Конституции Украины в следующей редакции:
„2) достижение судьей шестидесяти пяти лет, а судьями Конституционного Суда Украины и Верховного Суда Украины — семидесяти лет“.
В связи с этим пункт 12 законопроекта в Законе перенумерован на пункт 11;
9) в Законе исключено положение пункта 13 раздела І законопроекта, которым часть вторая статьи 148 Конституции Украины излагалась в следующей редакции:
„Президент Украины, Верховная Рада Украины назначают по девять судей Конституционного Суда Украины“;
10) в разделе ІІ „Заключительные и переходные положения“ Закона:
пункт 1 изложен в новой, существенно отличной от законопроекта редакции;
исключены положения пунктов 4 — 9».

Обосновывая свое ходатайство, субъект права на конституционное представление ссылается на правовые позиции Конституционного Суда Украины, изложенные в решениях от 9 июня 1998 года № 8-рп/98 по делу о внесении изменений в Конституцию Украины, от 27 марта 2000 года № 3-рп/2000 по делу о всеукраинском референдуме по народной инициативе, от 5 октября 2005 года № 6-рп/2005 по делу об осуществлении власти народом, от 26 июня 2008 года № 13-рп/2008 по делу о полномочиях Конституционного Суда Украины.

2. Свои позиции относительно предмета конституционного представления изложили Президент Украины, Председатель Верховной Рады Украины, Премьер-министр Украины, Министерство юстиции Украины, научные сотрудники Института государства и права им. В. М. Корецкого Национальной академии наук Украины, Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Национальной юридической академии Украины имени Ярослава Мудрого, Одесской национальной юридической академии.

3. Конституционный Суд Украины, решая поднятые в конституционном представлении вопросы, исходит из следующего.

3.1. Украина является демократическим, правовым государством, в котором признается и действует принцип верховенства права (статья 1, часть первая статьи 8 Конституции Украины).

Конституция Украины имеет высшую юридическую силу; законы и иные нормативно-правовые акты принимаются на основе Конституции Украины и должны соответствовать ей (часть вторая статьи 8 Основного Закона Украины). Указанные требования касаются и внесения изменений в Конституцию Украины. В Основном Законе Украины предусмотрены принципы разделения государственной власти на законодательную, исполнительную и судебную, осуществление полномочий органами государственной власти на основании, в пределах и способом, установленных Конституцией и законами Украины (статья 6, часть вторая статьи 19).

Единственным органом законодательной власти в Украине является парламент — Верховная Рада Украины (статья 75 Конституции Украины). В пункте 1 части первой статьи 85 Конституции Украины определены полномочия Верховной Рады Украины вносить изменения в Конституцию Украины, но исключительно в пределах и порядке, предусмотренных разделом XIII Конституции Украины.

3.2. Согласно статье 159 Основного Закона Украины законопроект о внесении изменений в Конституцию Украины рассматривается Верховной Радой Украины при наличии заключения Конституционного Суда Украины о его соответствии требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины. Предусмотренная статьей 159 Конституции Украины особая процедура рассмотрения законопроекта о внесении изменений в Конституцию Украины направлена на то, чтобы не допустить внесения изменений в Основной Закон Украины вопреки требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины.

В соответствии с официальным толкованием положений статьи 159 Конституции Украины, данным Конституционным Судом Украины в Решении от 9 июня 1998 года № 8-рп/98 по делу о внесении изменений в Конституцию Украины, «в случае внесения в процессе рассмотрения в Верховной Раде Украины поправок в законопроект он принимается Верховной Радой Украины при условии наличия заключения Конституционного Суда Украины о том, что законопроект с внесенными в него поправками соответствует требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины» (абзац второй пункта 2 резолютивной части). При этом Конституционный Суд Украины в названном решении указал, что в соответствии со статьей 159 Конституции Украины обязательной проверке на соответствие статьям 157 и 158 Конституции Украины подлежит не только законопроект, представленный в Верховную Раду Украины в порядке статей 154, 155 и 156 Конституции Украины, но и все возможные поправки, внесенные в него в процессе его рассмотрения в пленарном заседании Верховной Рады Украины. Законопроект, который согласно заключению Конституционного Суда Украины соответствовал требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины и в который были внесены поправки во время рассмотрения в пленарном заседании Верховной Рады Украины, подлежит также проверке Конституционным Судом Украины о соответствии этого законопроекта требованиям указанных статей Конституции Украины перед принятием его как закона о внесении изменений в Конституцию Украины (абзацы шестой, седьмой пункта 3 мотивировочной части).

Следовательно, согласно Основному Закону Украины наличие соответствующего заключения Конституционного Суда Украины является обязательным условием рассмотрения законопроекта о внесении изменений в Конституцию Украины в пленарном заседании Верховной Рады Украины. Осуществление Конституционным Судом Украины предварительного (превентивного) контроля соответствия такого законопроекта требованиям, установленным статьями 157 и 158 Конституции Украины, со всеми возможными поправками, внесенными в него в процессе рассмотрения в пленарном заседании Верховной Рады Украины, является неотъемлемой стадией конституционной процедуры внесения изменений в Основной Закон Украины.

3.3. В соответствии с частью первой статьи 152 Конституции Украины законы по решению Конституционного Суда Украины признаются неконституционными полностью или в отдельной части, если они не соответствуют Конституции Украины либо если была нарушена установленная Конституцией Украины процедура их рассмотрения, принятия или вступления их в силу.

Конституционный Суд Украины в Решении от 26 июня 2008 года № 13-рп/2008 по делу о полномочиях Конституционного Суда Украины пришел к заключению, что Конституционный Суд Украины должен осуществлять последующий конституционный контроль и относительно закона о внесении изменений в Конституцию Украины после вступления его в силу, поскольку отсутствие судебного контроля за процедурой его рассмотрения и принятия, определенной в разделе ХІІІ Конституции Украины, может иметь следствием ограничение либо упразднение прав и свобод человека и гражданина, ликвидацию независимости или нарушение территориальной целостности Украины либо изменение конституционного строя способом, не предусмотренным Основным Законом Украины (абзац третий подпункта 3.2 пункта 3 мотивировочной части).

4. Решая вопросы, поднятые в конституционном представлении, Конституционный Суд Украины исходит из того, что конституционному контролю подлежит не содержание Закона № 2222, а установленная Конституцией Украины процедура его рассмотрения и принятия. Аналогичный подход был применен Конституционным Судом Украины в Решении от 7 июля 2009 года № 17-рп/2009 по делу о конституционно установленной процедуре вступления в силу закона. Указанным решением признан неконституционным Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно полномочий Конституционного Суда Украины, особенностей производства по делам по конституционным обращениям и недопущения злоупотреблений правом на конституционное представление» от 19 марта 2009 года № 1168-VI.

Конституционный Суд Украины 10 декабря 2003 года дал Заключение № 3-в/2003 о соответствии Законопроекта № 4180 требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины по делу о внесении изменений в статьи 76, 78, 81, 82 и другие Конституции Украины.

В процессе доработки Законопроекта № 4180 и предварительного его одобрения 23 июня 2004 года большинством от конституционного состава Верховной Рады Украины в него были внесены изменения, в том числе дополнения, уточнения формулировок предписаний и редакционные правки. На Законопроект № 4180 с внесенными в него поправками 23 июня 2004 года Конституционный Суд Украины дал Заключение от 12 октября 2004 года № 2-в/2004.

Во время дальнейшего рассмотрения Законопроекта № 4180 Верховной Радой Украины в него снова были внесены поправки (изменения). Однако измененный Законопроект № 4180 не был направлен Верховной Радой Украины в Конституционный Суд Украины для дачи заключения о его соответствии требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины, а был рассмотрен и принят ею 8 декабря 2004 года как Закон № 2222.

Анализ Законопроекта № 4180, относительно которого Конституционный Суд Украины дал Заключение от 12 октября 2004 года № 2-в/2004, и Закона № 2222 позволяет констатировать, что Законом № 2222 в Конституцию Украины были внесены положения части четвертой статьи 90, пункта 12 части первой статьи 106, не содержащиеся в Законопроекте № 4180, который был на рассмотрении в Конституционном Суде Украины.

В сравнении с Законопроектом № 4180 содержательно различаются измененные Законом № 2222 положения частей первой, второй статьи 78, пункта 6 части второй, части шестой статьи 81, пункта 26 части первой статьи 85, части четвертой статьи 90, части четвертой статьи 94, пунктов 14, 22 части первой статьи 106, пункта 92 статьи 116, части первой статьи 120 Конституции Украины. Из предложенных Законопроектом № 4180 изменений в Конституцию Украины Верховной Радой Украины исключены положения о дополнении пунктом 93 статьи 116, частями четвертой, восьмой, девятой, десятой статьи 118, частью второй статьи 120, пунктом 2 части пятой статьи 126, частью второй статьи 148 Конституции Украины.

Из анализа Закона № 2222 и Законопроекта № 4180 усматривается также наличие в Законе № 2222 редакционных дополнений, исправлений и уточнений, частично обусловленных указанными содержательными изменениями и требованиями правил законодательной техники. Таким образом изменены пункт 22 части первой статьи 85, часть первая статьи 122 Конституции Украины и абзац первый пункта 1, подпункт «а» пункта 6‚ подпункт «а» пункта 7, пункты 8, 10, 11 раздела І Закона № 2222. Кроме этого, из пункта 1 раздела І Законопроекта № 4180 изъяты слова: «РАЗДЕЛ VІ. КАБИНЕТ МИНИСТРОВ УКРАИНЫ. ДРУГИЕ ОРГАНЫ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ», а из подпункта «а» пункта 6 раздела І — абзац девятый: «пункт 14 исключить».

Отличия имеются как в положениях, касающихся непосредственно изменений в Конституцию Украины, так и в положениях раздела ІІ «Заключительные и переходные положения» Закона № 2222. В частности, пункт 1 раздела ІІ изложен в новой редакции, а пункты 4, 5, 6, 7, 8, 9, которые предполагались Законопроектом № 4180, исключены.

Таким образом, 8 декабря 2004 года Верховная Рада Украины рассмотрела Законопроект № 4180 с поправками, относительно которого Конституционный Суд Украины не давал заключения, и постановила Закон № 2222, чем нарушила требования части второй статьи 19, статьи 159 Конституции Украины.

5. В соответствии с частью второй статьи 19 Конституции Украины органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины. В Конституции Украины отдельно установлены полномочия Верховной Рады Украины по внесению изменений в Конституцию Украины согласно процедуре, предусмотренной разделом ХІІІ (пункт 1 части первой статьи 85), и принятию законов (пункт 3 части первой статьи 85) по процедуре, установленной ее статьями 91, 93. Следовательно, указанные полномочия Верховной Рады Украины являются самостоятельными и отличаются конституционной процедурой их реализации.

Согласно статье 91 Основного Закона Украины Верховная Рада Украины принимает законы, постановления и иные акты большинством от ее конституционного состава, кроме случаев, предусмотренных Конституцией Украины. Вместе с тем законопроект о внесении изменений в Конституцию Украины, кроме раздела І «Общие положения», раздела ІІІ «Выборы. Референдум» и раздела ХІІІ «Внесение изменений в Конституцию Украины», предварительно одобренный большинством от конституционного состава Верховной Рады Украины, считается принятым, если на следующей очередной сессии Верховной Рады Украины за него проголосовало не менее двух третей от конституционного состава Верховной Рады Украины (статья 155 Основного Закона Украины).

Соблюдение установленной Конституцией Украины процедуры рассмотрения, принятия и вступления в силу законов, в том числе и законов о внесении изменений в Конституцию Украины, является одним из условий легитимности законодательного процесса.

Верховная Рада Украины 8 декабря 2004 года одним (одновременным) голосованием приняла Закон № 2222 вместе с Постановлением Верховной Рады Украины «О предварительном одобрении законопроекта о внесении изменений в Конституцию Украины» № 2223-IV и Законом Украины «Об особенностях применения Закона Украины „О выборах Президента Украины“ при повторном голосовании 26 декабря 2004 года» № 2221-IV. Одновременное принятие самостоятельных правовых актов, предмет регулирования которых и определенные в статьях 91, 155 Конституции Украины процедуры их рассмотрения и принятия являются разными, свидетельствует о нарушении Верховной Радой Украины части второй статьи 19 Конституции Украины при принятии Закона № 2222.

Несоблюдение конституционной процедуры рассмотрения и принятия Закона № 2222 отметили в своих заключениях европейские и отечественные публичные институты, в частности Парламентская Ассамблея Совета Европы, Национальная комиссия по укреплению демократии и утверждению верховенства права, Европейская Комиссия «За демократию через право» (Венецианская Комиссия). По их мнению, данная процедура была внедрена с нарушениями принципов демократического государства и верховенства права. В документах указанных организаций речь идет о таких нарушениях, как рассмотрение Верховной Радой Украины без заключения Конституционного Суда Украины окончательного текста Законопроекта № 4180, одновременное голосование за принятие нескольких нормативно-правовых актов.

Так, в пункте 14 Резолюции Парламентской Ассамблеи Совета Европы от 5 октября 2005 года № 1466 «О выполнении обязанностей и обязательств Украиной» указано: «Парламентская Ассамблея также обеспокоена тем, что новые конституционные изменения были одобрены без предварительного рассмотрения Конституционным Судом так, как это предусмотрено статьей 159 украинской Конституции и как это истолковано в решении Конституционного Суда Украины от 1998 года».

В Заключении Национальной комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права, принятом 27 декабря 2005 года, указано, что рассмотрение и принятие Закона № 2222 осуществлено Верховной Радой Украины с нарушением требований статьи 159 Конституции Украины.

Таким образом, Верховная Рада Украины приняла Закон № 2222, не придерживаясь установленной Конституцией Украины процедуры его рассмотрения и принятия, чем нарушила положения ее части второй статьи 6, части второй статьи 19, пункта 1 части первой статьи 85, статьи 159.

6. Конституция Украины имеет высшую юридическую силу, а ее нормы являются нормами прямого действия (статья 8 Конституции Украины). Основной Закон государства гарантирует суверенитет Украины, ее территориальную целостность, права и свободы человека и гражданина, недопустимость их отмены или сужение содержания и объема, обеспечение правового порядка в Украине, в соответствии с которым органы государственной власти, органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины (статьи 2, 19, 21, 22).

Основанием для утраты силы законом в целом или его отдельных положений является, в частности, признание закона, его отдельных положений утратившими силу единственным органом законодательной власти — Верховной Радой Украины, либо признание их не соответствующими Конституции Украины (неконституционными) единственным органом конституционной юрисдикции в Украине — Конституционным Судом Украины.

Часть вторая статьи 152 Конституции Украины предусматривает, что законы, иные правовые акты или их отдельные положения, признанные неконституционными, теряют силу со дня постановления Конституционным Судом Украины решения об их неконституционности. Руководствуясь указанной нормой, Конституционный Суд Украины при принятии Решения от 24 декабря 1997 года № 8-зп указал, что «законы, другие правовые акты имеют юридическую силу до признания их неконституционными отдельным решением органа конституционного контроля» (абзац третий пункта 4 мотивировочной части).

Конституционный Суд Украины исходит из того, что признание неконституционным Закона № 2222 в связи с нарушением процедуры его рассмотрения и принятия означает возобновление действия предыдущей редакции норм Конституции Украины, которые были изменены, дополнены и исключены Законом № 2222. Это обеспечивает стабильность конституционного порядка в Украине, гарантирование конституционных прав и свобод человека и гражданина, целостность, незыблемость и непрерывность действия Конституции Украины, ее верховенство как Основного Закона государства на всей территории Украины. Аналогичные правовые последствия имели место после постановления Решения Конституционного Суда Украины от 7 июля 2009 года № 17-рп/2009 по делу о конституционно установленной процедуре вступления в силу закона, в результате которого положения Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» возобновили свое действие в предыдущей редакции.

Как указал Конституционный Суд Украины в абзаце третьем пункта 4 мотивировочной части Решения от 14 декабря 2000 года № 15-рп/2000, «решения Конституционного Суда Украины имеют прямое действие и для вступления в силу не требуют подтверждений со стороны любых органов государственной власти. Обязанность выполнения решения Конституционного Суда Украины является требованием Конституции Украины (часть вторая статьи 150), имеющей наивысшую юридическую силу по отношению ко всем иным нормативно-правовым актам (часть вторая статьи 8)».

В соответствии с частью второй статьи 70 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» в случае необходимости Конституционный Суд Украины имеет право определить в своем решении порядок и сроки его выполнения и возложить на соответствующие государственные органы обязанность обеспечить это выполнение. В абзаце шестом пункта 4 мотивировочной части Решения от 14 декабря 2000 года № 15-рп/2000 указано, что «дополнительное определение в решениях, заключениях Конституционного Суда Украины порядка их выполнения не отменяет и не подменяет общей обязательности их выполнения. Независимо от того, имеются или отсутствуют в решениях, заключениях Конституционного Суда Украины предписания о порядке их выполнения, соответствующие законы, иные правовые акты или их отдельные положения, признанные этими решениями неконституционными, не подлежат применению как утратившие силу со дня принятия Конституционным Судом Украины решения об их неконституционности».

Руководствуясь частью второй статьи 70 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины», Конституционный Суд Украины считает необходимым возложить на органы государственной власти обязанность по неотложному выполнению настоящего Решения о приведении нормативно-правовых актов в соответствие с Конституцией Украины от 28 июня 1996 года в редакции, существовавшей до внесения в нее изменений Законом № 2222.

Учитывая изложенное и руководствуясь статьями 147, 150, частями первой, второй статьи 152, статьей 153 Конституции Украины, статьями 51, 63, 65, 67, 69, 70, 73 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины», Конституционный Суд Украины

решил:

1. Признать не соответствующим Конституции Украины (неконституционным) Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV в связи с нарушением конституционной процедуры его рассмотрения и принятия.

2. Закон Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV, признанный неконституционным, утрачивает силу со дня принятия Конституционным Судом Украины настоящего Решения.

3. В соответствии с частью второй статьи 70 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» возложить на органы государственной власти обязанность по неотложному выполнению настоящего Решения о приведении нормативно-правовых актов в соответствие с Конституцией Украины от 28 июня 1996 года в редакции, существовавшей до внесения в нее изменений Законом Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV.

4. Решение Конституционного Суда Украины является обязательным к исполнению на территории Украины, окончательным и не может быть обжаловано.

Решение Конституционного Суда Украины подлежит опубликованию в «Віснику Конституційного Суду України» и в иных официальных изданиях Украины.

КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД УКРАИНЫ

Документ № 1А

Решение КС Украины  № 20-рп/2010 (часть текста, скриншоты) URL:  http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=31922

Документ № 2

30 сентября 2010 года

URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v020p710-10

URL: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/1/5434400/

РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ № 20-рп/2010

                                                         
                   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 

                          Р І Ш Е Н Н Я 
                   КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

               у справі за конституційним поданням 
        252 народних депутатів України щодо відповідності 
      Конституції України (конституційності) Закону України 
            "Про внесення змін до Конституції України" 
                 від 8 грудня 2004 року N 2222-IV 
          (справа про додержання процедури внесення змін 
                     до Конституції України) 
 
м. Київ                                         Справа N 1-45/2010 
30 вересня 2010 року 
N 20-рп/2010 
 
     Конституційний Суд України у складі суддів: 
     Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,
     Бауліна Юрія Васильовича,
     Бринцева Василя Дмитровича,
     Вдовіченка Сергія Леонідовича - доповідача,
     Винокурова Сергія Маркіяновича,
     Гультая Михайла Мирославовича,
     Запорожця Михайла Петровича,
     Кампа Володимира Михайловича,
     Колоса Михайла Івановича,
     Лилака Дмитра Дмитровича,
     Маркуш Марії Андріївни,
     Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,
     Сергейчука Олега Анатолійовича,
     Стецюка Петра Богдановича,
     Стрижака Андрія Андрійовича,
     Ткачука Павла Миколайовича,
     Шаптали Наталі Костянтинівни,
     Шишкіна Віктора Івановича, 
     за участю  представників  суб'єкта  права  на   конституційне 
подання   Забарського   Владислава  Валерійовича,  Шпенова  Дмитра 
Юрійовича - народних  депутатів  України,  представника  Верховної 
Ради   України   Віламової   Наталії  Олександрівни,  Представника 
Президента України у  Конституційному  Суді  України  Лукаш  Олени 
Леонідівни,  Постійного  представника Кабінету Міністрів України у 
Конституційному Суді України Вознюка Володимира Денисовича 
     розглянув на пленарному засіданні  справу  за  конституційним 
поданням   252   народних  депутатів  України  щодо  відповідності 
Конституції   України  ( 254к/96-ВР )  (конституційності)   Закону 
України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 
2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 
2005 р., N 2, ст. 44). 
     Приводом для  розгляду  справи  відповідно  до статей 39,  40 
Закону  України "Про  Конституційний  Суд  України"  ( 422/96-ВР ) 
стало конституційне подання 252 народних депутатів України. 
     Підставою для  розгляду  справи  згідно  зі статтею 71 Закону 
України   "Про  Конституційний  Суд  України"   ( 422/96-ВР )    є 
твердження   суб'єкта   права   на   конституційне   подання   про 
невідповідність       Конституції       України     ( 254к/96-ВР ) 
(неконституційність)   Закону   України   "Про  внесення  змін  до 
Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ). 
     Заслухавши суддю-доповідача   Вдовіченка   С.Л.,    пояснення 
Забарського  В.В.,  Шпенова  Д.Ю.,  Віламової  Н.О.,  Лукаш  О.Л., 
Вознюка В.Д.  та дослідивши матеріали справи,  Конституційний  Суд 
України 
                        у с т а н о в и в: 
     1. Суб'єкт  права  на  конституційне  подання  - 252 народних 
депутати України - звернувся до  Конституційного  Суду  України  з 
клопотанням визнати  таким,  що  не відповідає Конституції України 
( 254к/96-ВР ) (є неконституційним),  Закон України "Про  внесення 
змін до  Конституції  України"  від  8  грудня 2004 року N 2222-IV 
( 2222-15 ) (далі - Закон N 2222). 
     На думку   авторів   клопотання,   підставою   для   визнання 
неконституційним Закону  N  2222  ( 2222-15 ) в цілому є порушення 
встановленої Конституцією України ( 254к/96-ВР  )  процедури  його 
розгляду та ухвалення,  оскільки відповідний проект закону України 
"Про внесення  змін  до  Конституції  України"  від   19   вересня 
2003 року  за  реєстраційним N 4180 (далі - Законопроект N 4180) з 
поправками був розглянутий та ухвалений Верховною Радою України як 
Закон  N 2222 ( 2222-15 ) без обов'язкового у такому разі висновку 
Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту  про 
внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) вимогам статей 
157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (стаття 159 Основного 
Закону України) ( 254к/96-ВР ). 
     Як стверджують  народні  депутати  України,  внесені  у такий 
спосіб зміни до  Конституції  України ( 254к/96-ВР )  призвели  до 
порушення статті 1,  частин другої,  третьої,  четвертої статті 5, 
статті 6,  частини першої статті  8,  частини  другої  статті  19, 
пункту  1  частини  першої статті 85,  статті 159 Основного Закону 
України ( 254к/96-ВР ). 
     Суб'єкт права на конституційне подання акцентує,  що Верховна 
Рада України,  приймаючи  Закон  N  2222  ( 2222-15 ),  мала право 
розглядати Законопроект N 4180,  щодо  якого  було  дано  висновок 
Конституційного  Суду  України,  і  приймати відповідний закон про 
внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР )  без  внесення 
жодних  поправок,  а  у  разі  їх  внесення  -  лише після надання 
Конституційним Судом України висновку про те,  що  законопроект  з 
внесеними  до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 
Конституції України  ( 254к/96-ВР ).  Народні   депутати   України 
зауважують,  що  порівняно із Законопроектом N 4180 з внесеними до 
нього  поправками,  щодо  якого  Конституційний  Суд  України  дав 
Висновок від  12  жовтня  2004 року N 2-в/2004 ( v002v710-04 ),  у 
Законі N 2222 ( 2222-15 ) наявні такі зміни: 
     "1) у пункті 1 розділу I: 
     в абзаці першому виключено  цифри  "120"  з  переліку  статей 
Конституції України  ( 254к/96-ВР ),  які  викладаються зазначеним 
пунктом у новій редакції; 
     змінено нову редакцію  статей  78,  81,  85,  90  Конституції 
України ( 254к/96-ВР ), а саме: 
     у частині  першій  нової  редакції  статті 78 виключено слова 
"крім випадків, передбачених цією Конституцією"; 
     у частині другій нової редакції  статті  78  виключено  слова 
"(крім посад членів Кабінету Міністрів України)"; 
     у пункті  6  частини  другої та частині шостій нової редакції 
статті 81 виключено слова "(виключення)"; 
     у пункті 22 частини першої нової  редакції  статті  85  слова 
"Збройних  Сил  України,  Служби безпеки України,  інших утворених 
відповідно  до  законів  України  військових  формувань"  замінено 
словами  "Служби  безпеки  України,  Збройних  Сил України,  інших 
утворених відповідно до законів України військових формувань"; 
     у пункті 26 частини першої нової  редакції  статті  85  слова 
"половини  складу  Конституційного  Суду України" замінено словами 
"третини складу Конституційного Суду України"; 
     нову редакцію статті 90 доповнено  новою  частиною  четвертою 
такого змісту: 
     "Повноваження Верховної    Ради   України,   що   обрана   на 
позачергових виборах,  проведених  після  дострокового  припинення 
Президентом    України    повноважень   Верховної   Ради   України 
попереднього скликання,  не можуть бути припинені протягом  одного 
року з дня її обрання". 
     У зв'язку з цим частина четверта нової редакції статті 90 (за 
законопроектом) у новій редакції цієї статті  у Законі ( 2222-15 ) 
стала частиною п'ятою; 
     у частині п'ятій нової редакції статті 90 (що у законопроекті 
була частиною четвертою нової редакції статті 90)  слова  "останні 
шість   місяців  строку  повноважень  Верховної  Ради  України  та 
Президента України" замінено словами "останні шість місяців строку 
повноважень Верховної Ради України або Президента України"; 
     також з  пункту  1  розділу  I  Закону  ( 2222-15 ) виключено 
викладення в  новій  редакції  статті  120   Конституції   України 
( 254к/96-ВР  ),  натомість  у  Законі  ( 2222-15 ) з'явився новий 
пункт 8 розділу I,  яким у новій редакції викладено  лише  частину 
першу статті  120 Конституції України ( 254к/96-ВР ).  При цьому з 
редакції цієї  частини  виключено  слова  "випадків,  передбачених 
частиною   другою   цієї   статті,   а   також",   передбачена   ж 
законопроектом частина друга нової  редакції  статті  120  ("Члени 
Кабінету  Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом 
народного депутата України") взагалі виключена; 
     у пункті 1 розділу I Закону ( 2222-15 ) також виключено слова 
"Розділ VI.  КАБІНЕТ  МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ.  ІНШІ  ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ 
ВЛАДИ"; 
     2) у пункті 4  розділу I  Закону  ( 2222-15 )  нову  редакцію 
частини четвертої  статті  94  Конституції  України ( 254к/96-ВР ) 
після слів "невідкладно офіційно оприлюднюється Головою  Верховної 
Ради України" доповнено словами "і опубліковується"; 
     3) пункт  5  розділу  I  Закону  (  2222-15  )  є редакційним 
об'єднанням положень абзацу першого  та  підпункту  "а"  пункту  5 
розділу I законопроекту; 
     4) у пункті 6 розділу I: 
     перший абзац  пункту  6 редакційно об'єднав положення абзаців 
першого, другого та десятого пункту 6 розділу I законопроекту, при 
цьому цифри "8-13", "15", "16" замінено цифрами "8-16"; 
     виключено абзац "пункт 14 виключити"; 
     змінено нову  редакцію пунктів статті 106 Конституції України 
( 254к/96-ВР ): 
     передбачену у законопроекті редакцію пункту 12 частини першої 
статті  106 у Законі ( 2222-15 ) викладено як пункт 14,  при цьому 
слова "подання про  призначення  Голови  Служби  безпеки  України" 
замінено  словами "подання про призначення на посаду та звільнення 
з посади Голови Служби безпеки України"; 
     частину першу доповнено новим пунктом такого змісту: 
     "12) призначає на посади та звільняє з посад половину  складу 
Ради Національного банку України"; 
     у новій  редакції  пункту  22  частини першої слова "половину 
складу Конституційного Суду  України"  замінено  словами  "третину 
складу Конституційного Суду України"; 
     5) у  підпункті  "а"  пункту  7  Розділу  I  змінено редакцію 
пунктів статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ): 
     у пункті  9-2  виключено  слова  "голів  місцевих   державних 
адміністрацій"; 
     виключено положення  щодо  доповнення  статті 116 Конституції 
України ( 254к/96-ВР ) пунктом 9-3 такого змісту: 
     "9-3) призначає на посади та звільняє з посад половину складу 
Ради Національного банку України". 
     Відповідно, й  в  абзаці першому слова і цифри "пунктами 9-1, 
9-2 і 9-3" замінено словами і цифрами "пунктами 9-1 і 9-2"; 
     6) у  Законі  (  2222-15  )  виключено  пункт  8  розділу   I 
законопроекту,  яким частини четверта,  восьма - десята статті 118 
Конституції України ( 254к/96-ВР ) викладалися в такій редакції: 
     "Голови місцевих  державних  адміністрацій  призначаються  на 
посаду  і  звільняються  з  посади  Кабінетом Міністрів України за 
поданням Прем'єр-міністра України"; 
     "Рішення голів   місцевих   державних    адміністрацій,    що 
суперечать  Конституції  ( 254к/96-ВР ) та законам України,  іншим 
актам законодавства України,  можуть  бути  відповідно  до  закону 
скасовані  Президентом  України,  Кабінетом  Міністрів України або 
головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. 
     Обласна чи  районна  рада  може  висловити  недовіру   голові 
відповідної  місцевої  державної  адміністрації,  на підставі чого 
Кабінет Міністрів  України  приймає  рішення  і  дає  обґрунтовану 
відповідь. 
     Якщо недовіру   голові   районної   чи   обласної   державної 
адміністрації  висловили  дві   третини   депутатів   від   складу 
відповідної  ради,  Кабінет  Міністрів України приймає рішення про 
відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації". 
     Натомість, як вже зазначалось вище,  у  пункті  8  розділу  I 
Закону ( 2222-15 )  вміщено  іншу  норму - зміни до частини першої 
статті 120 Конституції України ( 254к/96-ВР ); 
     7) у  пункті  10  розділу  I  нову  редакцію  частини  першої 
статті 122   Конституції   України  (  254к/96-ВР  )  після  слова 
"Прокуратуру" доповнено словом "України"; 
     8) у  Законі  (  2222-15  )  виключено  положення  пункту  11 
розділу I  законопроекту  щодо  викладення пункту 2 частини п'ятої 
статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в такій редакції: 
     "2) досягнення  суддею  шістдесяти  п'яти  років,  а  суддями 
Конституційного   Суду   України  та  Верховного  Суду  України  - 
сімдесяти років". 
     У зв'язку з цим пункт 12 законопроекту  у  Законі ( 2222-15 ) 
перенумеровано на пункт 11; 
     9) у  Законі  ( 2222-15 )   виключено   положення  пункту  13 
розділу I законопроекту, яким частина друга статті 148 Конституції 
України ( 254к/96-ВР ) викладалася в такій редакції: 
     "Президент України,  Верховна  Рада  України  призначають  по 
дев'ять суддів Конституційного Суду України"; 
     10) у розділі II "Прикінцеві та перехідні  положення"  Закону 
( 2222-15 ): 
     пункт 1    викладено   в   новій,   суттєво   відмінній   від 
законопроекту редакції; 
     виключено положення пунктів 4 - 9". 
     Обґрунтовуючи своє клопотання, суб'єкт права на конституційне 
подання   посилається  на  правові  позиції  Конституційного  Суду 
України, викладені у рішеннях від 9 червня  1998  року  N  8-рп/98 
( v008p710-98  )  у  справі  щодо  внесення  змін  до  Конституції 
України ( 254к/96-ВР ),  від 27  березня  2000  року  N  3-рп/2000 
( v003p710-00 ) у справі про всеукраїнський референдум за народною 
ініціативою, від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 ( v006p710-05 )  у 
справі про  здійснення  влади  народом,  від  26  червня 2008 року 
N 13-рп/2008  ( v013p710-08 )    у    справі    про   повноваження 
Конституційного Суду України. 
     2. Свої  позиції  стосовно  предмета  конституційного подання 
висловили  Президент  України,  Голова  Верховної  Ради   України, 
Прем'єр-міністр  України,  Міністерство юстиції України,  науковці 
Інституту держави  і   права   ім.  В.М. Корецького   Національної 
академії наук України, Київського національного університету імені 
Тараса Шевченка,  Національної юридичної  академії  України  імені 
Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії. 
     3. Конституційний   Суд   України,   вирішуючи   порушені   у 
конституційному поданні питання, виходить з такого. 
     3.1. Україна  є  демократичною,  правовою  державою,  в  якій 
визнається  і  діє  принцип верховенства права (стаття 1,  частина 
перша статті 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). 
     Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу; 
закони  та  інші  нормативно-правові  акти  приймаються  на основі 
Конституції України  ( 254к/96-ВР )   і   повинні  відповідати  їй 
(частина  друга статті 8 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ). 
Зазначені вимоги стосуються і внесення змін до Конституції України 
( 254к/96-ВР ). 
     В Основному  Законі України ( 254к/96-ВР ) передбачено засади 
поділу  державної  влади  на  законодавчу,  виконавчу  та  судову, 
здійснення  повноважень  органами  державної влади на підставі,  в 
межах та  у  спосіб,  встановлених Конституцією ( 254к/96-ВР )  та 
законами України    (стаття    6,   частина   друга   статті   19) 
( 254к/96-ВР ). 
     Єдиним органом законодавчої влади в  Україні  є  парламент  - 
Верховна Рада    України    (стаття    75   Конституції   України) 
( 254к/96-ВР ).  У пункті 1 частини першої статті  85  Конституції 
України ( 254к/96-ВР )  визначено   повноваження   Верховної  Ради 
України вносити зміни до  Конституції України ( 254к/96-ВР ),  але 
виключно в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції 
України ( 254к/96-ВР ). 
     3.2. Відповідно  до  статті  159  Основного  Закону   України 
( 254к/96-ВР )  законопроект  про   внесення  змін  до Конституції 
України ( 254к/96-ВР ) розглядається Верховною  Радою  України  за 
наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності 
його вимогам статей 157 і 158  Конституції України ( 254к/96-ВР ). 
Передбачена   статтею   159   Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) 
особлива процедура розгляду законопроекту  про  внесення  змін  до 
Конституції   України  ( 254к/96-ВР )  спрямована  на  те,  щоб не 
допустити внесення змін до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) 
всупереч вимогам    статей   157   і   158   Конституції   України 
( 254к/96-ВР ). 
     Згідно з   офіційним   тлумаченням   положень   статті    159 
Конституції України  ( 254к/96-ВР ),  наданим Конституційним Судом 
України у Рішенні від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 ( v008p710-98 ) 
у справі щодо внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), 
"у разі внесення в  процесі  розгляду  у  Верховній  Раді  України 
поправок  до законопроекту він приймається Верховною Радою України 
за умови наявності висновку Конституційного Суду України  про  те, 
що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам 
статей 157 і 158  Конституції  України"  (абзац  другий  пункту  2 
резолютивної частини)  ( v008p710-98 ).  При  цьому Конституційний 
Суд України  у  вказаному  рішенні  ( v008p710-98 )  зазначив,  що 
згідно   із   статтею   159   Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) 
обов'язковій  перевірці  на  відповідність  статтям  157   і   158 
Конституції     України    ( 254к/96-ВР )   підлягає   не   тільки 
законопроект,  поданий до Верховної Ради України в порядку  статей 
154, 155  і  156  Конституції  України  ( 254к/96-ВР ),  але й усі 
можливі поправки,  внесені до нього у  процесі  його  розгляду  на 
пленарному засіданні Верховної Ради України. Законопроект, який за 
висновком Конституційного Суду України відповідав  вимогам  статей 
157 і  158  Конституції  України  ( 254к/96-ВР )  і  до якого було 
внесено  поправки  під  час  розгляду  на   пленарному   засіданні 
Верховної  Ради  України,  підлягає також перевірці Конституційним 
Судом  України  щодо  відповідності  цього  законопроекту  вимогам 
зазначених   статей   Конституції   України  ( 254к/96-ВР )  перед 
прийняттям його як закону про внесення змін до Конституції України 
( 254к/96-ВР )  (абзаци  шостий,  сьомий  пункту  3  мотивувальної 
частини) ( v008p710-98 ). 
     Отже, за Основним  Законом  України ( 254к/96-ВР )  наявність 
відповідного  висновку Конституційного Суду України є обов'язковою 
умовою розгляду законопроекту про  внесення  змін  до  Конституції 
України ( 254к/96-ВР )  на  пленарному  засіданні  Верховної  Ради 
України.  Здійснення  Конституційним  Судом  України  попереднього 
(превентивного)   контролю   відповідності   такого  законопроекту 
вимогам, встановленим  статтями  157  і  158  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ), з усіма можливими поправками, внесеними до нього у 
процесі розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, є 
невід'ємною  стадією  конституційної  процедури  внесення  змін до 
Основного Закону України ( 254к/96-ВР ). 
     3.3. Згідно з частиною першою статті 152 Конституції  України 
( 254к/96-ВР )  закони  за  рішенням  Конституційного Суду України 
визнаються неконституційними повністю чи в окремій  частині,  якщо 
вони не  відповідають  Конституції України ( 254к/96-ВР ) або якщо 
була  порушена  встановлена  Конституцією  України  ( 254к/96-ВР ) 
процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. 
     Конституційний Суд  України у Рішенні від 26 червня 2008 року 
N 13-рп/2008  ( v013p710-08 )    у    справі   про    повноваження 
Конституційного  Суду  України дійшов висновку,  що Конституційний 
Суд України повинен здійснювати наступний конституційний  контроль 
і щодо   закону   про   внесення   змін   до  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ) після набрання ним чинності,  оскільки  відсутність 
судового  контролю  за  процедурою  його  розгляду  та  ухвалення, 
визначеною у розділі XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ), може 
мати  наслідком  обмеження  чи  скасування  прав і свобод людини і 
громадянина,  ліквідацію незалежності чи порушення  територіальної 
цілісності України або зміну конституційного ладу у спосіб,  що не 
передбачений Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) (абзац третій 
підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) ( v013p710-08 ). 
     4. Вирішуючи  питання,  порушені  у  конституційному поданні, 
Конституційний Суд України виходить  з  того,  що  конституційному 
контролю підлягає   не   зміст  Закону  N  2222  (  2222-15  ),  а 
встановлена Конституцією України (  254к/96-ВР  )  процедура  його 
розгляду   та   ухвалення.  Аналогічний  підхід  був  застосований 
Конституційним Судом України у  Рішенні  від  7  липня  2009  року 
N 17-рп/2009   (   v017p710-09   )   у  справі  про  конституційно 
встановлену процедуру набрання чинності законом. Вказаним рішенням 
( v017p710-09   )  визнано  неконституційним  Закон  України  "Про 
внесення  змін  до  деяких  законів   України   щодо   повноважень 
Конституційного  Суду України,  особливостей провадження у справах 
за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на 
конституційне подання"   від   19  березня  2009  року  N  1168-VI 
( 1168-17 ). 
     Конституційний Суд України 10 грудня 2003 року  дав  Висновок 
N 3-в/2003 ( v003v710-03 ) щодо відповідності Законопроекту N 4180 
вимогам статей 157 і 158 Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  у 
справі  про  внесення  змін  до  статей 76,  78,  81,  82 та інших 
Конституції України ( 254к/96-ВР ). 
     У процесі доопрацювання Законопроекту N 4180 та  попереднього 
його  схвалення  23 червня 2004 року більшістю від конституційного 
складу Верховної Ради України до нього були внесені зміни,  у тому 
числі  доповнення,  уточнення  формулювань  приписів та редакційні 
правки. На Законопроект N 4180 з  внесеними  до  нього  поправками 
23 червня  2004  року  Конституційний Суд України дав Висновок від 
12 жовтня 2004 року N 2-в/2004 ( v002v710-04 ). 
     Під час подальшого розгляду Законопроекту  N  4180  Верховною 
Радою України до нього знову були внесені поправки (зміни).  Однак 
змінений Законопроект N 4180 не був  направлений  Верховною  Радою 
України  до Конституційного Суду України для надання висновку щодо 
його відповідності вимогам статей 157 і  158  Конституції  України 
( 254к/96-ВР  ),  а  був  розглянутий  і  ухвалений  нею  8 грудня 
2004 року як Закон N 2222 ( 2222-15 ). 
     Аналіз Законопроекту N 4180,  щодо якого  Конституційний  Суд 
України дав   Висновок   від   12  жовтня  2004  року  N  2-в/2004 
( v002v710-04  ),  та  Закону  N  2222  (   2222-15   )   дозволяє 
констатувати, що Законом N 2222 ( 2222-15 ) до Конституції України 
( 254к/96-ВР ) були внесені положення частини четвертої статті 90, 
пункту   12   частини  першої  статті  106,  які  не  містилися  у 
Законопроекті N 4180,  що був на розгляді в  Конституційному  Суді 
України. 
     Порівняно із   Законопроектом   N  4180  змістовно  різняться 
змінені Законом N 2222 ( 2222-15 ) положення частин першої, другої 
статті  78,  пункту  6  частини другої,  частини шостої статті 81, 
пункту 26 частини першої статті 85,  частини четвертої статті  90, 
частини четвертої   статті  94,  пунктів  14,  22  частини  першої 
статті 106,  пункту 9-2 статті  116,  частини  першої  статті  120 
Конституції України    (    254к/96-ВР    ).   Із   запропонованих 
Законопроектом N 4180 змін до Конституції України (  254к/96-ВР  ) 
Верховною   Радою  України  виключені  положення  щодо  доповнення 
пунктом 9-3 статті 116, частинами  четвертою,  восьмою,  дев'ятою, 
десятою статті 118,  частиною другою статті 120, пунктом 2 частини 
п'ятої статті 126,  частиною другою статті 148 Конституції України 
( 254к/96-ВР ). 
     З аналізу  Закону  N 2222 ( 2222-15 ) та Законопроекту N 4180 
вбачається також наявність у Законі N 2222 ( 2222-15 ) редакційних 
доповнень,  виправлень та уточнень,  частково зумовлених вказаними 
змістовими змінами та  вимогами  правил  законодавчої  техніки.  У 
такий  спосіб  змінені пункт 22 частини першої статті 85,  частина 
перша статті 122 Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  та  абзац 
перший  пункту  1,  підпункт  "а" пункту 6, підпункт "а" пункту 7, 
пункти 8, 10, 11 розділу I Закону N 2222 ( 2222-15 ). Крім того, з 
пункту  1  розділу I Законопроекту N 4180 вилучено слова:  "РОЗДІЛ 
VI.  КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ", а з 
підпункту  "а"  пункту  6  розділу  I - абзац дев'ятий:  "пункт 14 
виключити". 
     Відмінності наявні   як   у   положеннях,    що    стосуються 
безпосередньо змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ),  так і в 
положеннях розділу II "Прикінцеві та перехідні  положення"  Закону 
N 2222 ( 2222-15 ).  Зокрема, пункт 1 розділу II викладено у новій 
редакції,  а  пункти  4,  5,  6,  7,  8,  9,   які   передбачалися 
Законопроектом N 4180, виключено. 
     Таким чином,   8  грудня  2004  року  Верховна  Рада  України 
розглянула  Законопроект  N  4180   з   поправками,   щодо   якого 
Конституційний Суд  України  не  давав висновку,  і ухвалила Закон 
N 2222 ( 2222-15 ),  чим порушила вимоги частини другої статті 19, 
статті 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 
     5. Згідно  з  частиною  другою  статті 19 Конституції України 
( 254к/96-ВР  )  органи  державної  влади  та   органи   місцевого 
самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на 
підставі,  в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що   передбачені 
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. 
     У Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  окремо  встановлено 
повноваження  Верховної  Ради  України  щодо  внесення   змін   до 
Конституції України   (  254к/96-ВР  )  відповідно  до  процедури, 
передбаченої розділом XIII (пункт 1 частини першої статті  85),  і 
прийняття   законів   (пункт   3  частини  першої  статті  85)  за 
процедурою,  встановленою її  статтями  91,  93.  Отже,  зазначені 
повноваження Верховної Ради України є самостійними і відрізняються 
за конституційною процедурою їх реалізації. 
     Згідно зі статтею 91 Основного Закону України ( 254к/96-ВР  ) 
Верховна  Рада  України  приймає  закони,  постанови  та інші акти 
більшістю  від   її   конституційного   складу,   крім   випадків, 
передбачених Конституцією   України   (  254к/96-ВР  ).  Натомість 
законопроект про   внесення   змін    до    Конституції    України 
( 254к/96-ВР  ),  крім  розділу  I "Загальні засади",  розділу III 
"Вибори.  Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції 
України",   попередньо  схвалений  більшістю  від  конституційного 
складу Верховної  Ради  України,  вважається  прийнятим,  якщо  на 
наступній   черговій   сесії   Верховної  Ради  України  за  нього 
проголосувало не менш як дві третини  від  конституційного  складу 
Верховної Ради  України  (стаття  155  Основного  Закону  України) 
( 254к/96-ВР ). 
     Дотримання встановленої Конституцією України (  254к/96-ВР  ) 
процедури  розгляду,  ухвалення  та набрання чинності законами,  у 
тому числі й законами про внесення  змін  до  Конституції  України 
( 254к/96-ВР   ),  є  однією  з  умов  легітимності  законодавчого 
процесу. 
     Верховна Рада України 8 грудня 2004 року  одним  (одночасним) 
голосуванням прийняла Закон N 2222 ( 2222-15 ) разом із Постановою 
Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту  про 
внесення змін  до  Конституції  України"  N 2223-IV ( 2223-15 ) та 
Законом України "Про особливості застосування Закону України  "Про 
вибори  Президента  України"  при повторному голосуванні 26 грудня 
2004 року" N 2221-IV ( 2221-15 ).  Одночасне прийняття самостійних 
правових актів,   предмет   регулювання   яких   та   визначені  у 
статтях 91,  155 Конституції України ( 254к/96-ВР )  процедури  їх 
розгляду  і ухвалення є різними,  свідчить про порушення Верховною 
Радою України  частини  другої  статті  19   Конституції   України 
( 254к/96-ВР ) при прийнятті Закону N 2222 ( 2222-15 ). 
     Про недотримання   конституційної   процедури   розгляду   та 
ухвалення Закону N 2222 ( 2222-15 ) зауважили  у  своїх  висновках 
європейські    та    вітчизняні    публічні   інститути,   зокрема 
Парламентська  Асамблея  Ради  Європи,  Національна   комісія   із 
зміцнення    демократії   та   утвердження   верховенства   права, 
Європейська Комісія  "За  демократію  через  право"  (Венеціанська 
Комісія). На їх думку, ця процедура була впроваджена з порушеннями 
принципів демократичної держави і верховенства права. У документах 
вказаних  організацій  йдеться  про  такі  порушення,  як  розгляд 
Верховною Радою України без висновку Конституційного Суду  України 
остаточного тексту Законопроекту N 4180,  одночасне голосування за 
прийняття декількох нормативно-правових актів. 
     Так, у  пункті  14  Резолюції  Парламентської  Асамблеї  Ради 
Європи від  5 жовтня 2005 року N 1466 "Про виконання обов'язків та 
зобов'язань  Україною"  (  994_611  )  зазначено:   "Парламентська 
Асамблея  також  занепокоєна,  що  нові  конституційні  зміни були 
схвалені без попереднього розгляду Конституційним Судом так, як це 
передбачено статтею  159 української Конституції ( 254к/96-ВР ) та 
як це витлумачено  в  рішенні  Конституційного  Суду  України  від 
1998 року". 
     У Висновку  Національної  комісії  із зміцнення демократії та 
утвердження верховенства права,  ухваленому 27 грудня  2005  року, 
вказано, що  розгляд  і  прийняття  Закону  N  2222  (  2222-15  ) 
здійснено Верховною Радою України з порушенням  вимог  статті  159 
Конституції України ( 254к/96-ВР ). 
     Таким чином,  Верховна  Рада  України  прийняла  Закон N 2222 
( 2222-15  ),  не  дотримавши  встановленої  Конституцією  України 
( 254к/96-ВР ) процедури його розгляду та ухвалення,  чим порушила 
положення її частини другої статті 6,  частини другої  статті  19, 
пункту 1 частини першої статті 85, статті 159 ( 254к/96-ВР ). 
     6. Конституція  України  (  254к/96-ВР ) має найвищу юридичну 
силу,  а її норми є  нормами  прямої  дії  (стаття  8  Конституції 
України) (  254к/96-ВР  ).  Основний  Закон ( 254к/96-ВР ) держави 
гарантує суверенітет України, її територіальну цілісність, права і 
свободи  людини  і громадянина,  неприпустимість їх скасування або 
звуження  змісту  та  обсягу,  забезпечення  правового  порядку  в 
Україні,  відповідно  до  якого  органи  державної  влади,  органи 
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише 
на  підставі,  в  межах  повноважень  та у спосіб,  що передбачені 
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України (статті 2, 19, 21, 
22). 
     Підставою для  втрати  чинності  законом  у  цілому  або його 
окремими положеннями є,  зокрема,  визнання закону,  його  окремих 
положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої 
влади - Верховною Радою України,  або визнання їх  такими,  що  не 
відповідають Конституції     України    (    254к/96-ВР    )    (є 
неконституційними),  єдиним органом  конституційної  юрисдикції  в 
Україні - Конституційним Судом України. 
     Частина друга  статті  152 Конституції України ( 254к/96-ВР ) 
передбачає,  що закони, інші правові акти або їх окремі положення, 
що  визнані неконституційними,  втрачають чинність з дня ухвалення 
Конституційним Судом України рішення  про  їх  неконституційність. 
Керуючись   вказаною   нормою,   Конституційний  Суд  України  при 
ухваленні Рішення від 24 грудня 1997 року N 8-зп (  v008p710-97  ) 
зазначив,  що  "закони,  інші  правові акти мають юридичну силу до 
визнання   їх   неконституційними    окремим    рішенням    органу 
конституційного  контролю"  (абзац  третій  пункту 4 мотивувальної 
частини) ( v008p710-97 ). 
     Конституційний Суд  України  виходить  з  того,  що  визнання 
неконституційним Закону  N 2222 ( 2222-15 ) у зв'язку з порушенням 
процедури його  розгляду  та  ухвалення  означає  відновлення  дії 
попередньої редакції норм Конституції України ( 254к/96-ВР ),  які 
були змінені,  доповнені та виключені Законом N 2222 ( 2222-15  ). 
Це   забезпечує   стабільність  конституційного  ладу  в  Україні, 
гарантування конституційних прав і свобод  людини  і  громадянина, 
цілісність,   непорушність   та   безперервність  дії  Конституції 
України (  254к/96-ВР  ),  її  верховенство  як  Основного  Закону 
( 254к/96-ВР ) держави на всій території України. 
     Аналогічні правові   наслідки   мали  місце  після  ухвалення 
Рішення Конституційного  Суду  України  від  7  липня  2009   року 
N 17-рп/2009   (   v017p710-09   )   у  справі  про  конституційно 
встановлену процедуру  набрання  чинності  законом,  в  результаті 
якого  положення  Закону  України "Про Конституційний Суд України" 
( 422/96-ВР ) відновили свою дію в попередній редакції. 
     Як зазначив Конституційний  Суд  України  в  абзаці  третьому 
пункту 4  мотивувальної  частини  Рішення  від 14 грудня 2000 року 
N 15-рп/2000  (  v015p710-00  ),  "рішення  Конституційного   Суду 
України  мають  пряму  дію  і  для набрання чинності не потребують 
підтверджень з боку будь-яких органів державної  влади.  Обов'язок 
виконання   рішення   Конституційного   Суду   України  є  вимогою 
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частина друга статті 150), яка 
має  найвищу  юридичну  силу  щодо  всіх інших нормативно-правових 
актів (частина друга статті 8) ( 254к/96-ВР )". 
     Згідно з  частиною  другою  статті  70  Закону  України  "Про 
Конституційний Суд  України"  (  422/96-ВР  )  у разі необхідності 
Конституційний Суд України має право визначити  у  своєму  рішенні 
порядок і строки його виконання та покласти на відповідні державні 
органи обов'язок  забезпечити  це  виконання.  В  абзаці   шостому 
пункту 4  мотивувальної  частини  Рішення  від 14 грудня 2000 року 
N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) вказано,  що "додаткове визначення  у 
рішеннях,   висновках  Конституційного  Суду  України  порядку  їх 
виконання не скасовує і не підміняє  загальної  обов'язковості  їх 
виконання.  Незалежно  від  того,  наявні  чи відсутні в рішеннях, 
висновках Конституційного Суду України  приписи  щодо  порядку  їх 
виконання,  відповідні  закони,  інші  правові  акти або їх окремі 
положення,  визнані  за  цими  рішеннями   неконституційними,   не 
підлягають  застосуванню  як  такі,  що  втратили  чинність  з дня 
ухвалення   Конституційним   Судом   України   рішення   про    їх 
неконституційність". 
     Керуючись частиною  другою  статті  70  Закону  України  "Про 
Конституційний Суд України"  (  422/96-ВР  ),  Конституційний  Суд 
України  вважає  за  необхідне  покласти на органи державної влади 
обов'язок щодо  невідкладного  виконання  цього  Рішення  стосовно 
приведення    нормативно-правових   актів   у   відповідність   до 
Конституції України ( 254к/96-ВР )  від  28  червня  1996  року  в 
редакції, що  існувала  до  внесення  до  неї  змін Законом N 2222 
( 2222-15 ). 
     Враховуючи викладене  та   керуючись   статтями   147,   150, 
частинами  першою,  другою  статті  152,  статтею  153 Конституції 
України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 65, 67, 69, 70, 73 Закону 
України "Про   Конституційний   Суд   України"   (   422/96-ВР  ), 
Конституційний Суд України 
                          в и р і ш и в: 
     1. Визнати  таким,  що  не  відповідає  Конституції   України 
( 254к/96-ВР  ) (є неконституційним),  Закон України "Про внесення 
змін до Конституції України" від 8  грудня  2004  року  N  2222-IV 
( 2222-15  )  у зв'язку з порушенням конституційної процедури його 
розгляду та прийняття. 
     2. Закон України "Про внесення змін до  Конституції  України" 
від 8   грудня   2004   року  N  2222-IV  (  2222-15  ),  визнаний 
неконституційним,  втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним 
Судом України цього Рішення. 
     3. Згідно  з  частиною  другою  статті 70 Закону України "Про 
Конституційний Суд України"  (  422/96-ВР  )  покласти  на  органи 
державної  влади  обов'язок  щодо  невідкладного  виконання  цього 
Рішення   стосовно   приведення   нормативно-правових   актів    у 
відповідність до  Конституції України ( 254к/96-ВР ) від 28 червня 
1996 року в редакції,  що існувала до внесення до неї змін Законом 
України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 
2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ). 
     4. Рішення Конституційного Суду  України  є  обов'язковим  до 
виконання   на  території  України,  остаточним  і  не  може  бути 
оскаржене. 
     Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у 
"Віснику  Конституційного  Суду  України"  та  в  інших  офіційних 
виданнях України. 
 
                                        КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ 
 
                           ОКРЕМА ДУМКА 
         судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І. 
          стосовно Рішення Конституційного Суду України 
         у справі за конституційним поданням 252 народних 
               депутатів України щодо відповідності 
      Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) 
                Закону України "Про внесення змін 
          до Конституції України" від 8 грудня 2004 року 
      N 2222-IV ( 2222-15 ) (справа про додержання процедури 
              внесення змін до Конституції України) 
 

     Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2010 року 
N 20-рп/2010 (далі - Рішення)  зазначив,  що  Закон  України  "Про 
внесення змін  до  Конституції  України"  від  8  грудня 2004 року 
N 2222-IV  (  2222-15  )   не   відповідає   Конституції   України 
( 254к/96-ВР   )  (є  неконституційним)  у  зв'язку  з  порушенням 
конституційної процедури його розгляду та прийняття,  та поклав на 
органи державної  влади  (пункт  3 резолютивної частини) обов'язок 
щодо   невідкладного   виконання   Рішення   стосовно   приведення 
нормативно-правових  актів   у   відповідність   до  тих  положень 
Конституції України ( 254к/96-ВР ),  що існували в  її  тексті  до 
внесення  змін  Законом  України "Про внесення змін до Конституції 
України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ). 
     Стосовно Рішення на підставі статті 64  Закону  України  "Про 
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) висловлюю таку думку. 
     1. Не  заперечую  проти  мотивації і висновків в Рішенні щодо 
порушення конституційної  процедури  розгляду  законопроекту  "Про 
внесення змін  до  Конституції  України"  від 19 вересня 2003 року 
N 4180 (далі - Законопроект N 4180) та прийняття  його  як  Закону 
України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 
2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (далі - Закон N  2222),  що  стало 
підставою  для визнання Закону N 2222 ( 2222-15 ) неконституційним 
(пункти 3,  4,  5 мотивувальної та  пункт  1  резолютивної  частин 
Рішення). 
     Проте вважаю,  що  в Рішенні не сформульовано чіткої правової 
позиції стосовно  правових  наслідків  визнання  Закону   N   2222 
( 2222-15  )  неконституційним,  не  запропоновано представницькій 
владі правовий шлях щодо  унормування  конституційних  положень  у 
зв'язку  з  втратою  чинності  Законом N 2222 ( 2222-15 ) та мають 
місце неузгодженість між його положеннями пункту 3 резолютивної  і 
пункту 6 мотивувальної частин,  а також непослідовність пунктів 2, 
3 резолютивної частини. 
     Позицію Конституційного   Суду   України   щодо    подальшого 
конституційного   регулювання  суспільних  відносин  і  діяльності 
владних  інститутів  в  українській  державі  внаслідок   визнання 
неконституційним  Закону  N  2222 ( 2222-15 ) визначено в пункті 3 
резолютивної  та  в  пункті  6   мотивувальної   частин   Рішення. 
Вважається,  що  положення  вказаних  пунктів  мають  перебувати у 
системному зв'язку (сув'язі),  тому аналізу в  цій  окремій  думці 
підлягають саме ці частини судового акта. 
     2. У Рішенні зазначено:  "Конституційний Суд України виходить 
з того,  що визнання неконституційним Закону N 2222 ( 2222-15 )  у 
зв'язку  з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає 
відновлення дії  попередньої  редакції  норм  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ),  які були змінені,  доповнені та виключені Законом 
N 2222" ( 2222-15 ) (перше  речення  абзацу  четвертого  пункту  6 
мотивувальної  частини).  Таке формулювання беззаперечно вказує на 
позицію Конституційного Суду України про те,  що  після  ухвалення 
Рішення  в  українській  державі  діють  всі положення Конституції 
України ( 254к/96-ВР ),  які були прийняті Верховною Радою України 
(конституцієдавцем) 28 червня 1996 року.

……

  Проте цю позицію не зазначено в резолютивній частині Рішення. 
Жоден з текстів трьох пунктів резолютивної  частини  Рішення,  які 
стосуються суті конституційного подання,  чітко не вказують на те, 
що поновлено дію тих положень Конституції України ( 254к/96-ВР  ), 
які Верховна Рада України прийняла 28 червня 1996 року,  але потім 
вони були змінені чи доповнені Законом N 2222 ( 2222-15 ). 
     Варто зазначити,  що кожна  із  складових  частин  будь-якого 
судового рішення (вступна, описова, мотивувальна, резолютивна) має 
власне,  лише їй притаманне,  значення.  Мотивувальна  частина  із 
застосуванням   певних   методів   дослідження   повинна   містити 
обґрунтування позиції (думки) Суду, яка в резолютивній частині має 
бути  оформленою  в конкретний вже імперативний припис.  Системний 
аналіз положень пункту 3 резолютивної та  пункту  6  мотивувальної 
частин  Рішення  не  дає підстав впевнено стверджувати про те,  що 
Конституційний  Суд  України  "реанімував"  положення  Конституції 
України  (  254к/96-ВР ) в редакції 28 червня 1996 року,  які були 
змінені, доповнені та виключені Законом N 2222 ( 2222-15 ). 
     Імперативний припис   резолютивної   частини   рішення   Суду 
належить  до  його дискреційних повноважень,  тому правова позиція 
Європейського суду з прав людини (Рішення від 26 квітня 1979  року 
у   справі   "Санді   Таймс"   (Sunday  Times)  проти  Сполученого 
Королівства (пункт 49),  від 31 липня 2000 року у  справі  "Йечиус 
(Jecius)  проти  Литви"  (пункт  56),  від  28 березня 2000 року у 
справі "Барановський (Baranowski) проти  Польщі"  (пункти  50-52), 
від  28  жовтня  2003  року  у  справі  "Ракевич  проти Російської 
Федерації" (пункт 31) щодо юридичної  визначеності  стосується  не 
лише  актів законодавчої влади,  а й приписів компетентних органів 
певної країни,  які мають загальне значення і є  обов'язковими  до 
виконання на всій території відповідної держави. 
     Наведене вказує на наявність юридичної невизначеності Рішення 
у цій частині,  що вказує на  недотримання  принципу  верховенства 
права (частина перша статті 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), 
оскільки юридична визначеність  правового  документа  є  одним  із 
елементів цього принципу. 
     3. Чи  можна  безпосередньо  з  приписом Конституційного Суду 
України про неконституційність прийняття Закону N 2222 ( 2222-15 ) 
ув'язати  "автоматичне"  поновлення  дії  тих положень Конституції 
України (  254к/96-ВР  ),  які  ним  були  змінені,  доповнені  та 
виключені? 
     3.1. В  практиці  Конституційного  Суду України були рішення, 
коли визнання неконституційними законів про внесення змін до інших 
законів у  зв'язку  з порушенням встановленої Конституцією України 
( 254к/96-ВР ) процедури їх розгляду, ухвалення, набрання чинності 
(Рішення  від  7  липня 2009 року N 17-рп/2009) ( v017p710-09 ), а 
також норми про виключення  із  закону  певного  положення  (абзац 
другий пункту   1  резолютивної  частини  Рішення  від  9  вересня 
2010 року N 19-рп/2010) ( v019p710-10 )   обумовлювало  поновлення 
дії   раніше   існуючої   норми.  Проте  ухвалюючи  такі  рішення, 
Конституційний Суд України: 
     - по-перше,  запроваджував  казуальний,  а  не  доктринальний 
підхід, тобто не визначав універсальної концептуальної позиції для 
будь-яких подібних ситуацій; 
     - по-друге,  аналізував правові ситуації, які стосувалися дій 
Верховної  Ради  України  як  законодавця  щодо  прийняття законів 
(пункт 3   частини   першої   статті   85   Конституції   України) 
( 254к/96-ВР  ),  а  не  її  повноважень  щодо  внесення  змін  до 
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (пункт 1 частини першої  статті 
85  Конституції  України)  (  254к/96-ВР  ),  тобто коли парламент 
перебуває в статусі конституцієдавця. 
     Крім того,  у згаданих рішеннях ( v017p710-09,  v019p710-09 ) 
Конституційний   Суд  України  тому  й  використовував  казуальний 
підхід,  що  у  цих  справах  нормоконтроль  стосувався  не  нових 
регулятивно-встановлюючих норм,  а тих,  які припиняли регулятивну 
дію попередніх положень відповідного закону. 
     3.2. Хоча в Конституції України ( 254к/96-ВР  )  й  містяться 
положення,  що  зміни  до Конституції України ( 254к/96-ВР ) мають 
бути прийняті як закон (частина перша статті 158) ( 254к/96-ВР  ), 
але  все  ж  таки відокремлені повноваження Верховної Ради України 
стосовно прийняття "простих" законів і тих,  якими вносяться зміни 
до  Конституції  України  (  254к/96-ВР  ) (порівняти пункти 1,  3 
частини першої статті 85)  (  254к/96-ВР  ).  Таким  чином,  можна 
говорити про неоднаковий статус законів,  оскільки,  приймаючи їх, 
Верховна Рада України стосовно одних діє як законодавець,  а  щодо 
інших - як конституцієдавець. 
     Після проголошення   в   1991   році   української  державної 
незалежності  Верховна  Рада  України  лише  раз  у   1996   році, 
спираючись на  положення  діючої  у  той  час  Конституції України 
1978 року ( 888-09 ) зі змінами і доповненнями  (пункт  1  частини 
третьої статті 97) ( 888-09 ), здійснила установчу владу від імені 
Українського народу,  обмеживши надалі себе  у  цьому  статусі.  В 
переліку повноважень Верховної Ради України (стаття 85 Конституції 
України) ( 254к/96-ВР ) вже нема такого повноваження, як прийняття 
конституції, що   мало  місце  в  Конституції  України  1978  року 
( 888-09 ).  На різнозначення понять "установча"  і  "законодавча" 
влада  Конституційний Суд України вже неодноразово звертав увагу у 
своїх попередніх рішеннях,  відрізняючи при цьому акти  установчої 
влади   від  актів  законодавчої  влади  (абзац  перший  пункту  4 
мотивувальної частини Рішення N 3-зп ( v003p710-97  )  1997  року; 
абзац другий   пункту  2  мотивувальної  частини  Рішення  N  4-зп 
( v004p710-97 ) 1997 року;  абзац третій  пункту  2  мотивувальної 
частини  Рішення  N  7-рп/2001  (  v007p710-01  );  абзаци третій, 
четвертий, п'ятий,  шостий пункту 4 мотивувальної частини  Рішення 
N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) тощо). 
     3.3. Наявність  у  Верховної Ради України повноважень вносити 
зміни до Конституції України  (  254к/96-ВР  )  є  лише  елементом 
установчої влади,  але він обумовлює виключне право Верховної Ради 
України на  "остаточне  втручання"  в  текст  Конституції  України 
( 254к/96-ВР  ),  за винятком її положень розділів I,  III,  XIII, 
коли таке право належить безпосередньо Українському народу.  Однак 
навіть   це   часткове   позиціювання  Верховної  Ради  України  з 
установчою владою підтверджує заперечення щодо дій  інших  органів 
державної влади,  зокрема й Конституційного Суду України, стосовно 
змін чи  поновлення  конституційних  норм.  Тобто  вирішувати  всі 
питання, які стосуються дієвості положень Основного Закону України 
( 254к/96-ВР ),  має лише той  орган  державної  влади,  якому  це 
"доручено" за приписом Конституції України ( 254к/96-ВР ), а таким 
органом є Верховна Рада України. Такий підхід випливає із положень 
частини другої статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 
     У Рішенні  від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) 
Конституційний Суд України зазначив, що "влада народу здійснюється 
в   межах  території  держави  у  спосіб  і  формах,  встановлених 
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та  законами  України"  (абзац  п'ятий 
підпункту 4.2  пункту  4  мотивувальної  частини) ( v006p710-05 ). 
Саме тому  в  Рішенні  від  16  квітня  2008  року   N   6-рп/2008 
( v006p710-08   )  вказано,  що  "на  думку  Конституційного  Суду 
України, прийняття нової Конституції України ( 254к/96-ВР ) (нової 
редакції) може бути здійснене установчою владою у спосіб і формах, 
встановлених Конституцією (  254к/96-ВР  )  та  законами  України" 
(абзац  шостий  пункту  4  мотивувальної частини) ( v006p710-08 ). 
Такі приписи дають можливість зробити висновок,  що  "втручання  в 
тіло конституції" може бути здійснене лише установчою владою, а не 
будь-яким іншим органом державної влади та у спосіб і  за  формою, 
визначеними Конституцією України ( 254к/96-ВР ). 
     Конституційний Суд    України,    зробивши    висновок    про 
"відновлення дії попередньої  редакції  норм  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ),  які були змінені,  доповнені та виключені Законом 
N 2222" (  2222-15  )  (абзац  четвертий  пункту  6  мотивувальної 
частини  Рішення),  здійснивши  конституційний  перегляд існуючого 
устрою влади в державі,  перебрав на себе повноваження  установчої 
влади   в   державі,   що  суперечить  частині  другій  статті  19 
Конституції України ( 254к/96-ВР ). 
     4. У Рішенні  також  закладено  суперечність  між  пунктом  6 
мотивувальної   частини   щодо  ствердження  про  відновлення  дії 
попередньої редакції норм Конституції України  (  254к/96-ВР  )  і 
пунктом  2  резолютивної  частини Рішення,  в якому зазначено,  що 
Закон  N  2222  (  2222-15  )   втрачає   чинність   як   визнаний 
неконституційним  з  дня  ухвалення  Конституційним  Судом України 
цього Рішення. Таким чином, цей орган підтвердив, що ті положення, 
які  були  імплементовані  в  Конституцію  України  ( 254к/96-ВР ) 
вказаним законом,  діяли  впродовж  чотирьох  років  до  ухвалення 
Рішення  як  належні  правові  норми,  тому  за  будь-якою логікою 
замінити  їх  в  тексті  конституції  має  саме  установча  влада, 
зробивши  це  у  будь-якій  правовий  спосіб - "написанням" нових, 
поновленням раніше діючих тощо. 
     В практиці Конституційного Суду України  вже  було  визначено 
правову  позицію,  коли  остаточне  вирішення  казуального питання 
спрямовувалося в майбутнє.  У Рішенні  від  26  лютого  1998  року 
N 1-рп/1998  (  v001p710-98  )  вказано,  що  визнання певних норм 
Закону України   "Про   вибори   народних    депутатів    України" 
( 541/97-ВР  )  від  24  вересня  1997  року  неконституційними не 
застосовується до поточної виборчої кампанії (пункт 9 резолютивної 
частини) ( v001p710-98 ). 
     Конституційний Суд України,  визнавши ухвалення Закону N 2222 
( 2222-15  )  таким,  що  відбулося  з  порушенням  конституційної 
процедури  його  розгляду та прийняття,  мав би оцінити цю правову 
ситуацію за казуальним підходом і не запроваджувати  універсальної 
правової  позиції щодо "автоматичного" відновлення дії попередньої 
редакції положень Конституції України (  254к/96-ВР  ),  для  якої 
важко    (а    може,    взагалі    неможливо)    знайти    належне 
юридично-теоретичне обґрунтування. 
 
 Суддя Конституційного Суду України                     В.І.ШИШКІН 
 5 жовтня 2010 року 
 
                           ОКРЕМА ДУМКА 
         судді Конституційного Суду України Стецюка П.Б. 
          стосовно Рішення Конституційного Суду України 
         у справі за конституційним поданням 252 народних 
     депутатів України щодо відповідності Конституції України 
         ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону України 
            "Про внесення змін до Конституції України" 
           від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) 
                 (справа про додержання процедури 
              внесення змін до Конституції України) 
 

     1. У  Рішенні  від  30 вересня 2010 року N 20-рп/2010 (далі - 
Рішення)  Конституційний  Суд  України  визнав   "таким,   що   не 
відповідає    Конституції    України    (    254к/96-ВР    )    (є 
неконституційним), Закон України "Про внесення змін до Конституції 
України"  від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) у зв'язку з 
порушенням конституційної процедури його  розгляду  та  прийняття" 
(пункт 1 резолютивної частини), зазначивши, що "Закон України "Про 
внесення змін до Конституції  України"  від  8  грудня  2004  року 
N 2222-IV ( 2222-15 ), визнаний неконституційним, втрачає чинність 
з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення" (пункт 
2  резолютивної  частини Рішення).  Пунктом 3 резолютивної частини 
Рішення Конституційний Суд України  поклав  "на  органи  державної 
влади   обов'язок   щодо  невідкладного  виконання  цього  Рішення 
стосовно приведення нормативно-правових актів у  відповідність  до 
Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  від  28 червня 1996 року в 
редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України "Про 
внесення змін  до  Конституції  України"  від  8  грудня 2004 року 
N 2222-IV" ( 2222-15 ). 
     На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний  Суд 
України"  ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне висловити окрему думку 
стосовно Рішення. 
     2. Суб'єкт права на  конституційне  подання  -  252  народних 
депутати  України  -  звернувся  до Конституційного Суду України з 
клопотанням визнати таким,  що не відповідає  Конституції  України 
( 254к/96-ВР  ) (є неконституційним),  Закон України "Про внесення 
змін до Конституції України" від 8  грудня  2004  року  N  2222-IV 
( 2222-15  )  (далі - Закон N 2222).  На думку авторів клопотання, 
підставою для визнання неконституційним Закону N 2222 ( 2222-15  ) 
в цілому   було   порушення   встановленої   Конституцією  України 
( 254к/96-ВР ) процедури  його  розгляду  та  ухвалення,  оскільки 
відповідний   проект   закону   України   "Про  внесення  змін  до 
Конституції України" від 19 вересня  2003  року  за  реєстраційним 
N 4180  (далі  - Законопроект N 4180) з поправками був розглянутий 
та ухвалений Верховною Радою України як Закон N 2222 (  2222-15  ) 
без  обов'язкового  у  такому  разі  висновку Конституційного Суду 
України щодо відповідності  законопроекту  про  внесення  змін  до 
Конституції України  вимогам  статей 157 і 158 Конституції України 
( 254к/96-ВР   )   (стаття   159   Основного    Закону    України) 
( 254к/96-ВР ). Народні депутати України акцентували свою увагу на 
тому, що  Верховна  Рада   України,   приймаючи   Закон   N   2222 
( 2222-15 ), мала право розглядати Законопроект N 4180, щодо якого 
був  даний  висновок  Конституційного  Суду  України,  і  приймати 
відповідний закон   про   внесення  змін  до  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ) без внесення жодних поправок,  а у разі їх внесення 
- лише після надання Конституційним Судом України висновку про те, 
що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам 
статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Натомість, на 
думку народних  депутатів  України,  порівняно  із  Законопроектом 
N 4180 з внесеними до нього поправками,  щодо якого Конституційний 
Суд України дав Висновок  від  12  жовтня  2004  року  N  2-в/2004 
( v002v710-04  ),  у  Законі  N  2222  ( 2222-15 ) мали місце нові 
(інші) зміни та доповнення.  Тому,  як вважають  народні  депутати 
України, внесені  у  такий  спосіб  зміни  до  Конституції України 
( 254к/96-ВР ) призвели до  порушення  статті  1,  частин  другої, 
третьої,  четвертої статті 5,  статті 6,  частини першої статті 8, 
частини другої статті 19,  пункту  1  частини  першої  статті  85, 
статті 159 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ). 
     Погоджуюся із   загальним   висновком   Конституційного  Суду 
України про те,  що 8 грудня  2004  року  Верховна  Рада  України, 
розглянувши  Законопроект  N 4180 з поправками,  щодо якого Суд не 
давав висновку,  прийняла Закон N 2222 ( 2222-15 ),  чим "порушила 
вимоги частини  другої статті 19,  статті 159 Конституції України" 
( 254к/96-ВР ) (абзац  дев'ятий  пункту  4  мотивувальної  частини 
Рішення).   Оскільки   Конституційний   Суд   України   вдався  до 
безпосереднього  встановлення  факту  внесення   Верховною   Радою 
України згаданих (додаткових) змін до Законопроекту N 4180 під час 
його ухвалення вже як Закону N 2222 ( 2222-15 ),  вважаю, що такий 
аналіз   не  може  обмежуватися  виключно  формальним  підходом  - 
перерахуванням цих змін (абзаци п'ятий,  шостий, сьомий та восьмий 
пункту  4  мотивувальної  частини  Рішення).  Ці зміни виходячи із 
змісту частини   першої    статті    157    Конституції    України 
( 254к/96-ВР ) мали б бути проаналізованими стосовно скасування чи 
обмеження прав і свобод людини і громадянина,  а також  ліквідації 
незалежності чи порушення територіальної цілісності України. 
     Такий підхід   повніше   відповідав   би   правовій   позиції 
Конституційного   Суду   України    щодо    предмета    наступного 
конституційного  контролю  закону про внесення змін до Конституції 
України ( 254к/96-ВР ), висловленій у Рішенні Конституційного Суду 
України  від  26  червня  2008 року N 13-рп/2008 ( v013p710-08 ) у 
справі про повноваження  Конституційного  Суду  України,  за  якою 
"відсутність  судового  контролю  за  процедурою  його розгляду та 
ухвалення, визначеною   у   розділі    XIII    цієї    Конституції 
( 254к/96-ВР ), може мати наслідком обмеження чи скасування прав і 
свобод людини і громадянина,  ліквідацію незалежності чи порушення 
територіальної цілісності України або зміну конституційного ладу у 
спосіб, що   не    передбачений    Основним    Законом    України" 
( 254к/96-ВР  ) (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної 
частини)  (  v013p710-08  ).  Контроль  щодо  можливого  порушення 
процедури   розгляду   й  ухвалення  такого  закону,  встановленої 
статтями 154,   155,   156,   158,   159    Конституції    України 
( 254к/96-ВР ), має бути не формальним, а, насамперед, спрямованим 
на дотримання вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема її 
статті 157. Тому застосований Конституційним Судом України підхід, 
за яким конституційному контролю підлягає не зміст Закону  N  2222 
( 2222-15  ),  а  встановлена  Конституцією України ( 254к/96-ВР ) 
процедура його розгляду  та  ухвалення  (з  посиланням  на  нібито 
"аналогічний" підхід,  застосований Конституційним Судом України у 
Рішенні від 7 липня 2009 року  N  17-рп/2009  (  v017p710-09  )  у 
справі  про  конституційно встановлену процедуру набрання чинності 
законом), видається помилковим. 
     3. Необґрунтованою  видається  позиція  Конституційного  Суду 
України, відповідно  до  якої  "визнання  неконституційним  Закону 
N 2222 ( 2222-15 ) у зв'язку з порушенням процедури його  розгляду 
та  ухвалення  означає  відновлення  дії попередньої редакції норм 
Конституції України ( 254к/96-ВР ), які були змінені, доповнені та 
виключені  Законом  N  2222" ( 2222-15 ) (абзац четвертий пункту 6 
мотивувальної частини Рішення).  Спроба аргументувати  цю  позицію 
посиланням на те, що "аналогічні правові наслідки мали місце після 
ухвалення Рішення  Конституційного  Суду  України  від   7   липня 
2009 року  N 17-рп/2009 ( v017p710-09 ) у справі про конституційно 
встановлену процедуру  набрання  чинності  законом,  в  результаті 
якого положення  Закону  України  "Про Конституційний Суд України" 
( 422/96-ВР ) відновили свою дію  в  попередній  редакції"  (абзац 
п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення),  є некоректною.  У 
випадку із внесенням змін до Закону  України  "Про  Конституційний 
Суд  України"  (  422/96-ВР  ),  що  стали  предметом  розгляду  у 
Конституційному Суді України,  мало місце, з одного боку, внесення 
змін  до  так  званого  звичайного  закону,  а  з іншого - змінені 
положення цього закону  (до  моменту  визнання  їх  Конституційним 
Судом  України  неконституційними)  так  і  не були реалізовані на 
практиці. 
     Істотне значення має та обставина,  що норми  Закону  N  2222 
( 2222-15  )  з  часу набрання ним чинності фактично стали нормами 
Конституції України ( 254к/96-ВР ).  Наголошую,  що відповідно  до 
Конституції України  (  254к/96-ВР  )  в  редакції  Закону  N 2222 
( 2222-15  ),  починаючи  з  1  січня  2006   року   здійснювалася 
організація державної влади в Україні,  зокрема формувався Кабінет 
Міністрів   України,   реалізовувалися   повноваження   Президента 
України,  Верховної Ради України (в тому числі з прийняття законів 
України) та Кабінету Міністрів України, призначалися і проводилися 
вибори народних депутатів України,  Президента України,  депутатів 
місцевих рад,  а самі положення Конституції України ( 254к/96-ВР ) 
в   редакції   Закону   N   2222   (   2222-15   )  стали  основою 
найрізноманітніших правовідносин,  застосовувалися судами,  у тому 
числі й Конституційним Судом України. Крім цього, приймаючи окремі 
акти,  Конституційний  Суд  України   неодноразово   посилався   і 
застосовував положення, які визнані неконституційними у Рішенні. 
     4. Приймаючи  Рішення  про  визнання таким,  що не відповідає 
Конституції України ( 254к/96-ВР )  (є  неконституційним),  Закону 
України  "Про  внесення  змін до Конституції України" від 8 грудня 
2004  року  N  2222  (  2222-15  )   "у   зв'язку   з   порушенням 
конституційної  процедури  його  розгляду  та  прийняття" (пункт 1 
резолютивної частини Рішення),  норми якого з  часу  набрання  ним 
чинності   стали  нормами  Конституції  України  (  254к/96-ВР  ), 
Конституційний Суд  України  мав  би  визначити  у  цьому  Рішенні 
порядок і строки його виконання.  При цьому обов'язковим суб'єктом 
процесу "порядку виконання Рішення" мала б бути визначена Верховна 
Рада   України   як   законодавчий  орган,  до  компетенції  якого 
безпосередньо належить  внесення  змін  до   Конституції   України 
( 254к/96-ВР  )  (пункт  1  частини  першої  статті 85 Конституції 
України) ( 254к/96-ВР ). 
     Такий підхід,  на  наш  погляд,  не   тільки   повною   мірою 
відповідав  би  частині  другій  статті  70  Закону  України  "Про 
Конституційний  Суд  України"  (  422/96-ВР  ),  згідно   з   якою 
Конституційний Суд України у разі необхідності має право визначити 
у  своєму  рішенні  порядок  і  строки  його  виконання,  а  також 
покладати  на  відповідні державні органи обов'язок забезпечити це 
виконання,  а й логічно узгоджувався б зі статтею 2 Закону України 
"Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), за якою "завданням 
Конституційного   Суду   України   є   гарантування   верховенства 
Конституції України  ( 254к/96-ВР ) як Основного Закону держави на 
всій території України". 
 
 Суддя Конституційного Суду України                       П.СТЕЦЮК

Документ № 3

24 февраля 2014 года

Верховная Рада Украины приняла Постановление "О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи"

Копия: http://rada.gov.ua/ru/news/Novosty/Soobshchenyya/88365.html

Документ № 4

24 февраля 2014 года

URL: http://constitutions.ru/archives/9618

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

Верховной Рады Украины

О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи

(Сведения Верховной Рады (ВВР), 2014 № 12, ст.201)

24 февраля 2014 года.

30 сентября 2010 года Конституционный Суд Украины по конституционному представлению 252 народных депутатов Украины вынес Решение № 20-рп/2010 по делу относительно соответствия Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV (дело о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию Украины), которым неконституционным способом, присвоив полномочия Верховной Рады Украины, изменил Конституцию Украины. Этим Решением Конституционный Суд Украины нарушил основополагающий конституционный принцип народовластия, изменил конституционный строй Украины, нарушил конституционный принцип разделения властей.

Парламенту принадлежат исключительные полномочия вносить изменения в Конституцию Украины как элемент учредительной власти.

На момент принятия Конституционным Судом Украины Решения от 30 сентября 2010 года № 20-рп/2010 положения Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV стали неотъемлемой составляющей Конституции Украины, а сам закон исчерпал свою функцию, что установлено Постановлением Конституционного Суда Украины от 5 февраля 2008 года № 6-у/2008 об отказе в открытии конституционного производства в отношении дела по конституционному представлению 102 народных депутатов Украины относительно соответствия Конституции Украины (конституционности) Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украина», Закона Украины «О внесении изменения в раздел IV «Заключительные и переходные положения» Закона Украины «О Конституционном Суде Украины», которое является окончательным в силу положений статьи 50 Закона Украины «О Конституционном Суде Украины».

Согласно статьям 147-153 Конституции Украины, Конституционный Суд Украины не наделен полномочиями проверять на конституционность отдельные части или положения Конституции Украины, а также вносить изменения в Основной Закон Украины.
Согласно заключению Европейской Комиссии «За демократию через право» (Заключение «О конституционной ситуации в Украине» от 20 декабря 2010 года, далее – Заключение) о том, что: восстановление – по Решению Конституционного Суда Украины – действия текста Конституции Украины 1996 года» путем признания неконституционным Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» от 8 декабря 2004 года № 2222-IV» «поставило вопрос о легитимности действующих институтов государственной власти, поскольку президент и парламент были избраны на основе конституционных положений, которые в дальнейшем были признаны утратившими силу», а также – что «вследствие этого Решения Конституционного Суда Украины Президент Украины получил гораздо больше полномочий, чем это было известно избирателям на момент его избрания» и что с тех пор «деятельность главных органов государственной власти базируется на нормах, измененных судом, а не на нормах, измененных Верховной Радой Украины как демократически легитимным органом» (пункт 70 Заключения).

Решением от 29 мая 2013 года № 2-рп/2013 по конституционному представлению 48 народных депутатов Украины по делу относительно официального толкования положений части второй статьи 136, части третьей статьи 141 Конституции Украины, абзаца первого части второй статьи 14 Закона Украины «О выборах депутатов Верховной Рады Автономной Республики Крым, местных советов и сельских, поселковых, городских голов» – Конституционный Суд Украины фактически сделал невозможным проведение выборов в г. Киеве и в Тернопольском облсовете (до октября 2015 года). Указанным Решением судьи Конституционного Суда Украины нарушили право граждан свободно избирать и быть избранными в органы государственной власти и органы местного самоуправления, предусмотренное частью 1 статьи 38 Конституции Украины.

Решением от 25 января 2012 года № 3-рп/2012 по конституционному представлению правления Пенсионного фонда Украины по делу относительно официального толкования положений статьи 1, частей первой, второй, третьей статьи 95, части второй статьи 96, пунктов 2, 3, 6 статьи 116, части второй статьи 124, части первой статьи 129 Конституции Украины, пункта 5 части первой статьи 4 Бюджетного кодекса Украины, пункта 2 части первой статьи 9 Кодекса административного судопроизводства Украины в системной связи с отдельными положениями Конституции Украины Конституционный Суд Украины разрешил Кабинету Министров Украины «вручную» регулировать уровень социальных выплат, при том, что ранее Конституционный Суд Украины принимал по этому вопросу прямо противоположные решения. Тем самым судьи Конституционного Суда Украины фактически нарушили право граждан на социальную защиту и достаточный жизненный уровень для себя и своей семьи, которые предусмотрены статьями 46 и 48 Конституции Украины.

Констатируя, что судьи Конституционного Суда Украины, которые принимали вышеуказанные Решения, нарушили предписания статей 3, 19, 147-153 Конституции Украины, что является необеспечением верховенства Конституции Украины, нарушением обязанности защищать конституционный строй государства, конституционные права и свободы человека и гражданина, и противоречит содержанию присяги судьи Конституционного Суда Украины, честному и добросовестному выполнению обязанностей судьи Конституционного Суда Украины, Верховная Рада Украины постановляет:

1. В соответствии с пунктом 5 части пятой статьи 126 Конституции Украины уволить за нарушение присяги:

судью Конституционного Суда Украины Головина Анатолия Сергеевича;
судью Конституционного Суда Украины Колоса Михаила Ивановича;
судью Конституционного Суда Украины Маркуш Марию Андреевну;
судью Конституционного Суда Украины Овчаренко Вячеслава Андреевича ;
судью Конституционного Суда Украины Пасенюка Александра Михайловича.

2. Предложить Президенту Украины уволить за нарушение присяги судей Конституционного Суда Украины, которые были назначены Президентом Украины:

судью Конституционного Суда Украины Баулина Юрия Васильевича;
судью Конституционного Суда Украины Вдовиченко Сергея Леонидовича.

3. Предложить Совету судей Украины в трехдневный срок созвать внеочередной съезд судей Украины, на котором рассмотреть вопрос увольнения за нарушение присяги судей Конституционного Суда Украины, которые были назначены съездом судей Украины:

судью Конституционного Суда Украины Бринцева Василия Дмитриевича;
судью Конституционного Суда Украины Гультая Михаила Мирославовича;
судью Конституционного Суда Украины Запорожца Михаила Петровича;
судью Конституционного Суда Украины Сергейчука Олега Анатольевича;
судью Конституционного Суда Украины Шапталу Наталью Константиновну.

4. Настоящее Постановление вступает в силу с момента его принятия.

Председатель Верховной Рады Украины

А.В. Турчинов

Документ № 5

24 февраля 2014 года

ПОСТАНОВА
Верховної Ради України

Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 12, ст.201)

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України виніс Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.

У парламенту наявні виключні повноваження вносити зміни до Конституції України як елемент установчої влади.

На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 положення Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV стали невід’ємною складовою Конституції України, а сам закон вичерпав свою функцію, що встановлено Ухвалою Конституційного Суду України від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 102 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України", Закону України "Про внесення зміни до розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України", яка є остаточною в силу положень статті 50 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Згідно із статтями 147-153 Конституції України Конституційний Суд України не наділений повноваженнями перевіряти на конституційність окремі частини чи положення Конституції України, а так само вносити зміни до Основного Закону України.

Згідно з висновком Європейської Комісії "За демократію через право" (Висновок "Про конституційну ситуацію в Україні" від 20 грудня 2010 року, далі — Висновок) про те, що відновлення — за Рішенням Конституційного Суду України — чинності тексту Конституції України 1996 року шляхом визнання неконституційним Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV" "порушило питання легітимності діючих інститутів державної влади, оскільки президента та парламент було обрано на основі конституційних положень, які надалі було визнано такими, що втратили чинність", а також, що "унаслідок цього Рішення Конституційного Суду України Президент України набув набагато більше повноважень, ніж це було відомо виборцям на момент його обрання" та що відтоді "діяльність головних органів державної влади базується на нормах, змінених Судом, а не нормах, змінених Верховною Радою України як демократично легітимним органом" (пункт 70 Висновку).

Рішенням від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.

Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України "вручну" регулювати рівень соціальних виплат, притому що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.

Констатуючи, що судді Конституційного Суду України, які приймали вищезазначені Рішення, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов’язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов’язків судді Конституційного Суду України, Верховна Рада України постановляє:

1. Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України достроково припинити повноваження та звільнити з посад суддів Конституційного Суду України у зв’язку з порушенням ними присяги судді:

суддю Конституційного Суду України Головіна Анатолія Сергійовича;

суддю Конституційного Суду України Колоса Михайла Івановича;

суддю Конституційного Суду України Маркуш Марію Андріївну;

суддю Конституційного Суду України Овчаренка В’ячеслава Андрійовича;

суддю Конституційного Суду України Пасенюка Олександра Михайловича.

2. Запропонувати виконуючому обов’язки Президента України достроково припинити повноваження та звільнити з посад суддів Конституційного Суду України у зв’язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені Президентом України:

суддю Конституційного Суду України Бауліна Юрія Васильовича;

суддю Конституційного Суду України Вдовіченка Сергія Леонідовича.

3. Запропонувати Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з’їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України у зв’язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені з’їздом суддів України:

суддю Конституційного Суду України Бринцева Василя Дмитровича;

суддю Конституційного Суду України Гультая Михайла Мирославовича;

суддю Конституційного Суду України Запорожця Михайла Петровича;

суддю Конституційного Суду України Сергейчука Олега Анатолійовича;

суддю Конституційного Суду України Шапталу Наталю Костянтинівну.

4. Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності.

5. Ця Постанова набирає чинності з моменту її прийняття.

Голова Верховної Ради України	О.ТУРЧИНОВ
м. Київ 24 лютого 2014 року № 775-VII

Документ № 6

28 февраля 2014 года

URL: http://www.ccu.gov.ua/ru/publish/article/239302

ПРЕСС-СЛУЖБА

КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА УКРАИНЫ

01033, Киев, Жилянская, 14

тел. 238-10-80, 238-11-38

факс 287-36-16

28 февраля 2014 года

Обращение судей Конституционного Суда Украины к европейским и международным организациям и правозащитным институтам

(Жалоба судей КСУ на Киевскую хунту)

27 февраля 2014 года в Конституционном Суде Украины состоялось собрание судей КСУ, по итогам котрого принято обращение к европейским и международным организациям и правозащитным институтам в связи с принятием 24 февраля 2014 года Верховной Радой Украины Постановления «О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи».

Текст обращения

«Судьи Конституционного Суда Украины крайне обеспокоены трагическими событиями, произошедшими в Украине, и со всем украинским народом разделяют скорбь по людям, погибшим в вооруженном политическом противостоянии. Вместе с тем мы считаем, что в процессе общественно-политических преобразований в Украине должны соблюдаться принципы конституционной законности в деятельности единственного законодательного органа Украины – Верховной Рады Украины.

Парламент Украины 24 февраля 2014 года на пленарном заседании принял Постановление „О реагировании на факты нарушения судьями Конституционного Суда Украины присяги судьи“ (далее – Постановление), в котором предусмотрено досрочное прекращение полномочий и освобождение от должностей за нарушение присяги пятерых судей Конституционного Суда Украины, назначенных по квоте Верховной Рады Украины, в том числе и Председателя Конституционного Суда Украины, исполняющему обязанности Президента Украины предложено освободить от должностей за нарушение присяги двух судей Конституционного Суда Украины, назначенных Президентом Украины, а Совету судей Украины – в трехдневный срок созвать внеочередной съезд судей Украины, на котором рассмотреть вопрос об освобождении от должностей за нарушение присяги пятерых судей Конституционного Суда Украины, назначенных съездом судей Украины.

Кроме того, Верховная Рада Украины в Постановлении поручила Генеральному прокурору Украины открыть уголовное производство относительно всех судей, которые, по мнению народных депутатов Украины, виновны в принятии Решения Конституционного Суда Украины от 30 сентября 2010 года № 20-рп/2010 (дело о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию Украины).

Основанием для Постановления стало вынесение судьями Конституционного Суда Украины трех следующих решений:

1) от 30 сентября 2010 года № 20-рп/2010 (дело о соблюдении процедуры внесения изменений в Конституцию Украины), в соответствии с которым признан не соответствующим Конституции Украины (неконституционным) Закон Украины „О внесении изменений в Конституцию Украины“ от 8 декабря 2004 года № 2222–IV в связи с нарушением процедуры его рассмотрения и принятия, который утратил силу со дня принятия этого Решения. Согласно части второй статьи 70 Закона Украины „О Конституционном Суде Украины“ на органы государственной власти возложена обязанность по безотлагательному исполнению данного Решения относительно приведения нормативно-правовых актов в соответствие с Конституцией Украины от 28 июня 1996 года в редакции, которая существовала до внесения в нее изменений Законом Украины „О внесении изменений в Конституцию Украины“ от 8 декабря 2004 года № 2222–IV. Как следует из текста этого Решения, оно не содержит положений относительно автоматического возобновления действия Конституции Украины от 28 июня 1996 года, а наоборот, обязывает органы государственной власти, в том числе и Верховную Раду Украины, принять соответствующие акты исходя из указанного Решения.

Во исполнение этого Решения Конституционного Суда Украины Верховная Рада Украины 22 февраля 2014 года приняла Постановление „О тексте Конституции Украины в редакции 28 июня 1996 года, с изменениями и дополнениями, внесенными законами Украины от 8 декабря 2004 года № 2222–IV, от 1 февраля 2011 года № 2952–VI, от 19 сентября 2013 года № 586–VІІ“. В преамбуле этого постановления, в частности, указано, что Верховная Рада Украины исходит из требований пункта 3 резолютивной части Решения Конституционного Суда Украины от 30 сентября 2010 года № 20-рп/2010, согласно которому Конституционный Суд Украины возложил на органы государственной власти обязанность по безотлагательному исполнению данного Решения, и что такое исполнение предполагает внесение изменений в Конституцию Украины по процедуре, определенной разделом ХІІІ Конституции Украины.

Таким образом, Верховная Рада Украины фактически исполнила именно то решение Конституционного Суда Украины, которое стало главным основанием для досрочного прекращения полномочий судей Конституционного Суда Украины и освобождения их от должностей за нарушение присяги. Очевидно, что положение Постановления, в котором указано, что Конституционный Суд Украины принял Решение от 30 сентября 2010 года № 20-рп/2010 неконституционным способом и, присвоив полномочия Верховной Рады Украины, изменил конституционный строй Украины, противоречит фактическим и юридическим обстоятельствам дела;

2) от 25 января 2012 года № 3-рп/2012 (дело об официальном толковании отдельных положений Конституции Украины, Бюджетного кодекса Украины и Кодекса административного судопроизводства Украины по конституционному представлению правления Пенсионного фонда Украины), согласно которому „одним из признаков Украины как социального государства является обеспечение общественных нужд в сфере социальной защиты за счет средств Государственного бюджета Украины исходя из финансовых возможностей государства, которое обязано справедливо и непредвзято распределять общественное богатство между гражданами и территориальными громадами и стремиться к сбалансированности бюджета Украины. При этом уровень государственных гарантий права на социальную защиту должен соответствовать Конституции Украины, а цель и средства изменения механизма начисления социальных выплат и пособий – принципам пропорциональности и справедливости… Кабинет Министров Украины регулирует порядок и размеры социальных выплат и пособий, которые финансируются за счет средств Государственного бюджета Украины, согласно Конституции и законам Украины… Суды при решении дел о социальной защите граждан руководствуются, в частности, принципом законности. Этот принцип предусматривает применение судами законов Украины, а также нормативно-правовых актов соответствующих органов государственной власти, изданных на основании, в пределах полномочий и способом, предусмотренными Конституцией и законами Украины, в том числе нормативно-правовых актов Кабинета Министров Украины, изданных в пределах его компетенции, на основании и во исполнение Бюджетного кодекса Украины, закона о Государственном бюджете Украины на соответствующий год и других законов Украины“.

В Постановлении отмечается, что указанным Решением Конституционный Суд Украины позволил Кабинету Министров Украины „вручную“ регулировать уровень социальных выплат. Однако судьи Конституционного Суда Украины акцентируют на том, что согласно данному Решению Кабинет Министров Украины в своей деятельности по регулированию порядка и размера социальных выплат должен руководствоваться Конституцией и законами Украины, что соответствует требованиям части второй статьи 19 Конституции Украины: „Органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины“;

3) от 29 мая 2013 года № 2-рп/2013 (дело об официальном толковании отдельных положений Конституции Украины и Закона Украины „О выборах депутатов Верховной Рады Автономной Республики Крым, местных советов и сельских, поселковых, городских голов“), согласно которому „следующие после вступления в силу Закона Украины „О внесении изменений в Конституцию Украины по проведению очередных выборов народных депутатов Украины, Президента Украины, депутатов Верховной Рады Автономной Республики Крым, местных советов и сельских, поселковых, городских голов“ от 1 февраля 2011 года № 2952–VI все очередные выборы депутатов Верховной Рады Автономной Республики Крым, сельских, поселковых, городских, районных, областных советов и сельских, поселковых, городских голов, избранных на очередных или внеочередных выборах, проходят одновременно на всей территории Украины в последнее воскресенье октября пятого года полномочий советов или голов, избранных на очередных выборах 31 октября 2010 года“.

Народные депутаты Украины считают, что этим Решением судьи Конституционного Суда Украины нарушили право граждан свободно избирать и быть избранными в органы государственной власти и органы местного самоуправления, предусмотренное частью первой статьи 38 Конституции Украины. Вместе с тем согласно содержанию новой редакции статьи 141 Конституции Украины очередные местные выборы и выборы в Верховную Раду Автономной Республики Крым проводятся в последнее воскресенье октября пятого года полномочий соответствующего совета либо соответствующего головы, избранных на очередных выборах, а это фактически означает, что указанные выборы проходят одновременно на всей территории Украины в последнее воскресенье октября пятого года полномочий советов или голов, избранных на очередных выборах 31 октября 2010 года.

Народные депутаты Украины, инициировавшие Постановление, отмечают, что это является первым шагом к люстрации судей Украины.

Судьи Конституционного Суда Украины чрезвычайно обеспокоены тем, что Постановление не соответствует конституционным принципам разделения власти в государстве и верховенства права.

Согласно статье 126 Конституции Украины независимость и неприкосновенность судей гарантируются Конституцией и законами Украины, влияние на судей каким бы то ни было образом запрещается. Постановление противоречит также статье 28 Закона Украины „О Конституционном Суде Украины“, согласно которой судьи Конституционного Суда Украины не несут юридической ответственности за результаты голосования или высказывания в Конституционном Суде Украины и в его коллегиях, за исключением ответственности за оскорбление либо клевету при рассмотрении дел, принятии решений и даче заключений Конституционным Судом Украины. Постановление не соответствует Закону Украины „О судоустройстве и статусе судей“, по которому „судья в своей деятельности по осуществлению правосудия является независимым от любого незаконного влияния, давления или вмешательства“; „органы государственной власти, органы местного самоуправления, их должностные и служебные лица, а также физические и юридические лица и их объединения обязаны уважать независимость судьи и не посягать на нее“ (части первая, пятая статьи 47). Кроме того, освобождение судей Конституционного Суда Украины списком осуществлено с нарушением установленной законом процедуры освобождения судьи от должности.

Судьи Конституционного Суда Украины обеспокоены также угрозами насилия некоторым из них и их семьям, а также запретом выезда за границу, что, в частности, ставит под угрозу жизни двух судей Конституционного Суда Украины, нуждающихся в срочном лечении за границей.

Судьи Конституционного Суда Украины обращают внимание на то, что независимость судей и невмешательство в их работу гарантированы Конституцией Украины и являются основными составляющими верховенства права, о чем неоднократно акцентировалось на высших представительных форумах конституционалистов всего мира.

Венецианская Комиссия Совета Европы не раз отмечала основополагающую роль конституционного суда как гаранта конституционного строя государства и основных прав. Конституционный суд, который серьезно исполняет свою миссию, вынужден иногда принимать решения, которые не приветствуются сегодняшним большинством. Легитимность суда поступать таким образом прямо следует из Конституции. Это должно быть признано остальными органами государственной власти и ни в коем случае не может оправдывать какое-либо вмешательство в независимость суда.

Парламентская Ассамблея Совета Европы в пункте 14 Резолюции от 19 апреля 2007 года № 1549 (2007) обращала внимание на то, что „власть единственного органа конституционного правосудия – Конституционного Суда Украины – должна гарантироваться и уважаться. Давление в любой форме на судей является недопустимым“.

По утверждению Европейского суда по правам человека в деле „Александр Волков против Украины“ от 27 мая 2013 года „установленные в деле нарушения наводят на мысль, что система судебной дисциплины в Украине не является организованной надлежащим образом, и она не обеспечивает достаточное отделение судебной ветви власти от других ветвей государственной власти. Более того, она не предоставляет достаточных гарантий против злоупотреблений и неправильного применения дисциплинарных мер, что вредит независимости судебной власти, в то время как последняя является одной из важнейших ценностей, поддерживающих эффективность демократии“ (п. 199).

Поскольку Украина является членом Совета Европы, а Конституционный Суд Украины – полномочным членом Конференции европейских конституционных судов и Всемирной Конференции конституционного правосудия, судьи Конституционного Суда Украины считают необходимым обратиться в эти уважаемые международные организации для привлечения их внимания и оценки ситуации, сложившейся вокруг Конституционного Суда Украины».

Обращение направлено Генеральному секретарю Совета Европы Турбьерну Ягланду, Федеральному Министру по вопросам интеграции, европейских и иностранных дел Республики Австрия, Председателю Комитета Министров Совета Европы Себастьяну Курцу, Председателю Парламентской Ассамблеи Совета Европы Анне Брассёр, Председателю Венецианской Комиссии Совета Европы Джанни Букиккио, Председателю Европейского суда по правам человека Дину Шпильманну, Председателю Конституционного Суда Республики Австрия, Председателю Конференции европейских конституционных судов Герхарду Хольцингеру, Председателю Конституционного Суда Республики Корея, Председательствующему во Всемирной Конференции конституционного правосудия Парку Хан-Чулю, Секретарю Всемирной Конференции конституционного правосудия Шнутцу Рудольфу Дюрру.

Копии обращения направлены также конституционным судам, с которыми Конституционным Судом Украины заключены меморандумы и соглашения о развитии взаимного сотрудничества: Российской Федерации, Республики Молдова, Республики Беларусь, Турецкой Республики, Республики Таджикистан, Республики Болгария, Республики Польша, Литовской Республики, Республики Сербия, Словацкой Республики.

Копия страницы: http://www.ccu.gov.ua/ru/publish/article/239302

Документ № 7

27 февраля 2014 года

URL: http://zib.com.ua/ua/74007-zvernennya_suddiv_konstituciynogo_sudu_ukraini_do_evropeyski.html (текст "Обращения" на украинском языке).

Звернення суддів Конституційного Суду України

до європейських і міжнародних

організацій та правозахисних інституцій.

27 лютого 2014 року

ПРЕС-СЛУЖБА

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

01033, Київ, Жилянська, 14

тел. 238-10-80, 238-11-38

факс 287-36-16

Звернення суддів Конституційного Суду України до європейських і міжнародних організацій та правозахисних

інституцій

27 лютого 2014 року в Конституційному Суді України відбулися збори суддів КСУ, за підсумками яких прийнято звернення до європейських і міжнародних організацій та правозахисних інституцій у зв`язку з ухваленням 24 лютого 2014 року Верховною Радою України Постанови „Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді“.

Текст звернення

«Судді Конституційного Суду України вкрай стурбовані трагічними подіями, що сталися в Україні, і разом з усім українським народом розділяють скорботу за людьми, загиблими у збройному політичному протистоянні. Разом з тим ми вважаємо, що у процесі суспільно-політичних перетворень в Україні повинні дотримуватися принципи конституційної законності в діяльності єдиного законодавчого органу України – Верховної Ради України.

24 лютого 2014 року Верховна Рада України на пленарному засіданні прийняла Постанову „Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді“. Ця Постанова передбачає дострокове припинення повноважень та звільнення з посади за порушення присяги п’ятьох суддів Конституційного Суду України, які призначені за квотою Верховної Ради України, зокрема і Голови Конституційного Суду України, а також пропонує виконуючому обов’язки Президента України звільнити з посади за порушення присяги двох суддів Конституційного Суду України, які були призначені Президентом України, та Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з’їзд суддів України, на якому розглянути питання щодо звільнення з посади за порушення присяги п’ятьох суддів Конституційного Суду України, які були призначені з’їздом суддів України.

Крім того, Верховна Рада України у зазначеній Постанові доручила Генеральному прокурору України відкрити кримінальне провадження щодо усіх суддів, які, на думку народних депутатів України, винні в ухваленні Рішення Конституційного Суду України № 20–рп/2010 від 30 вересня 2010 року (справа про

додержання процедури внесення змін до Конституції України).

Підставою для такої постанови стало винесення суддями Конституційного Суду України трьох наступних рішень:

Рішення від 30 вересня 2010 року № 20–рп/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), відповідно до якого визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–IV у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття, який втратив чинність з дня ухвалення зазначеного Рішення. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України“ на органи державної влади покладено обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–IV. Як вбачається із

тексту Рішення, воно не містить положень щодо автоматичного відновлення дії Конституції України від 28 червня 1996 року, а, навпаки, зобов’язує органи державної влади, в тому числі і Верховну Раду України, прийняти відповідні акти, виходячи із зазначеного Рішення.

На виконання цього Рішення Конституційного Суду України Верховна Рада України 22 лютого 2014 року прийняла Постанову „Про текст Конституції Україні в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222–IV, від 1 лютого 2011 року № 2952–VI, від 19 вересня 2013 року № 586–VІІ“. В обґрунтуванні цієї Постанови, зокрема, зазначено, що Верховна Рада України виходить із вимог пункту третього резолютивної частини Рішення від 30 вересня 2010 року № 20–рп/2010, згідно з яким Конституційний Суд України поклав на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення, і таке виконання зумовлює внесення змін до Конституції України за процедурою, визначеною розділом ХІІІ Конституції України.

Таким чином, Верховна Рада України фактично виконала саме те рішення Конституційного Суду

України, яке стало основною підставою для дострокового припинення повноважень суддів Конституційного Суду України та звільнення їх з посади за порушення присяги. Вочевидь, що положення Постанови, в якій зазначено, що Конституційний Суд України прийняв Рішення № 20–рп/2010 від 30 вересня 2010 року у неконституційний спосіб і, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив конституційний лад України, суперечить фактичним та юридичним обставинам справи.

Рішення від 25 січня 2012 року № 3–рп/2012 (справа за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення окремих положень Конституції України, Бюджетного кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України), згідно з яким „однією з ознак України, як соціальної держави, є забезпечення загально-суспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами, та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій,

право на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги – принципам пропорційності і справедливості… Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності, який передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України“.

В Постанові зазначається, що вказаним Рішенням Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України „вручну“ регулювати рівень соціальних виплат, однак судді Конституційного Суду України наголошують на

тому, що згідно із зазначеним Рішенням Кабінет Міністрів України у своїй діяльності по регулюванню порядку та розміру соціальних виплат повинен керуватися Конституцією і законами України, що відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України: „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України“.

Рішення від 29 травня 2013 року № 2–рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення окремих положень Конституції України та Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“), відповідно до якого „наступні після набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 1 лютого 2011 року № 2952–VI усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року“.

Народні депутати України вважають, що цим Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбаченими частиною першою статті 38 Конституції України. Разом з тим, відповідно до змісту нової редакції статті 141 Конституції України „чергові місцеві вибори та вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах“, а це фактично означає, що зазначені вибори відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого строку повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року.

Народні депутати України, які ініціювали цю Постанову, зазначають, що це є першим кроком щодо люстрації суддів України.

Судді Конституційного Суду України надзвичайно стурбовані тим, що зазначена Постанова Верховної Ради України щодо суддів Конституційного Суду України не відповідає конституційним принципам поділу влади у державі та верховенства права.

Відповідно до статті 126 Конституції України „незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється“. Прийнята Постанова суперечить також статті 28 Закону України „Про Конституційний Суд України“, згідно з якою судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. Зазначена постанова не відповідає також положенням Закону України „Про судоустрій і статус суддів“, які встановлюють, що „суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання“ та „органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї“ (частини перша, п’ята статті 47). Крім того, звільнення суддів Конституційного Суду України списком здійснено з порушенням встановленої Законом процедури звільнення судді з посади.

Судді Конституційного Суду України стурбовані також загрозами насилля до деяких з них та їхніх родин, а також забороною виїзду за кордон, що, зокрема, ставить під загрозу життя двох суддів Конституційного Суду України, які потребують термінового лікування за кордоном.

Судді Конституційного Суду України звертають увагу на те, що незалежність суддів і невтручання в їх роботу гарантовані Конституцією України і є основоположними складовими елементами верховенства права, про що неодноразово наголошувалося на найвищих представницьких форумах конституціоналістів зі всього світу.

Венеціанська Комісія Ради Європи неодноразово

зазначала основоположну роль конституційного суду як гаранта конституційного ладу держави та основоположних прав. Конституційний Суд, який серйозно ставиться до своєї місії, вимушений іноді приймати рішення, які не вітаються сьогоднішньою більшістю. Легітимність суду вчиняти таким чином прямо випливає з Конституції. Це має бути визнано іншими органами державної влади та ні в якому разі не може виправдовувати будь-яке втручання в незалежність суду.

Парламентська асамблея Ради Європи в пункті 14 Резолюції від 19 квітня 2007 року № 1549 (2007) звертала увагу на те, що „…влада єдиного органу конституційного правосуддя – Конституційного Суду України – має гарантуватися та поважатися. Тиск у будь-якій формі на суддів є недопустимим…“.

Як стверджував Європейський суд з прав людини у справі „Олександр Волков проти України“ від 27 травня 2013 року „встановлені у справі порушення наводять на думку, що система судової дисципліни в Україні не є організованою належним чином, і вона не забезпечує достатнє відділення судової гілки влади від інших гілок

державної влади. Більш того, вона не надає достатніх гарантій проти зловживань та неправильного застосування дисциплінарних заходів, що шкодить незалежності судової влади, в той час як остання є однією з найважливіших цінностей, які підтримують ефективність демократії“ (п.199).

Оскільки Україна є членом Ради Європи, а Конституційний Суд України – повноважним членом Конференції європейських конституційних судів та Всесвітньої Конференції конституційного правосуддя, судді Конституційного Суду України вважають за необхідне звернутися до цих високоповажних міжнародних організацій для привернення їх уваги та оцінки ситуації, яка склалася навколо Конституційного Суду України».

Звернення направлене Генеральному секретарю Ради Європи Турбйорну Ягланду, Федеральному Міністру з питань інтеграції, європейських та закордонних справ Республіки Австрія, Голові Комітету Міністрів Ради Європи Себастьяну Курцу, Голові Парламентської Асамблеї Ради Європи Анне Брассьор, Голові Венеціанської

Комісії Ради Європи Джанні Букіккіо, Голові Європейського суду з прав людини Діну Шпільманну, Голові Конституційного Суду Республіки Австрія, Голові Конференції європейських конституційних судів Герхарду Хольцингеру, Голові Конституційного Суду Республіки Корея, Головуючому у Всесвітній Конференції конституційного правосуддя Парку Хан-Чулю, Секретареві Всесвітньої Конференції конституційного правосуддя Шнутцу Рудольфу Дюрру.

Копії звернення направлено також конституційним судам, з якими Конституційним Судом України укладені меморандуми та угоди про розвиток взаємного співробітництва: Російської Федерації, Республіки Молдова, Республіки Білорусь, Турецької Республіки, Республіки Таджикистан, Республіки Болгарія, Республіки Польща, Литовської Республіки, Республіки Сербія, Словацької Республіки.